Повість про Ґендзі. Книга II

Зустрiчаються вельми шляхетнi батьки, якi дбайливим вихованням дочки досягають лише того, що вона виростае скромною. А якщо в неi е чимало вад, то виникае запитання: як треба було ii виховувати? Батько може пишатися вихованням дочки лише в тому випадку, якщо вона мае чесноти, що вiдповiдають ii становищу. Що голоснiше вихваляють дiвчину, то бiльше вiдчуваеш розчарування, пересвiдчившись у тому, що ii слова та вчинки не такi гарнi, як ранiше уявлялося. У жодному разi не можна дозволяти поганим людям розхвалювати панночку…» Як видно, вiн постiйно думав про те, як виховати всебiчно бездоганну дочку.

У багатьох старовинних повiстях мова йшла про злу мачуху, а тому, щоб у дочки не закралася неприязнь до панi Мурасакi, вiн iх усi заховав i, ретельно вибравши найкращi, велiв переписати i зробити вiдповiднi малюнки.

Хоча Гендзi заборонив синовi[124 - Тобто Югiрi.] наближатися до Весняних покоiв, але дозволив вiдвiдувати панночку Акасi заради дружби з нею. «Хоча поки я живий, це не мае особливого значення, але от коли мене не стане, iхня приязнь стане мiцнiшою, якщо вони вiдтепер звикатимуть одне до одного», – думав Гендзi й дозволив синовi входити за завiси Пiвденних покоiв.

Югiрi не мав доступу тiльки в службовi примiщення для служниць.

Маючи лише двох дiтей, Гендзi придiляв велику увагу вихованню сина. Сам юнак був настiльки розважливий i серйозний, що йому можна було довiряти. А панночка перебувала в такому вiцi, коли думки зайнятi тiльки ляльками. Дивлячись на неi, Югiрi мимоволi згадував Кумоi-но карi, подругу своiх дитячих iгор, й iнодi, прислуговуючи в ляльковому палацi панночки, насилу стримував сльози.

Звичайно, вiн легковажно залицявся до жiнок з достойного середовища, але не подавав iм жодноi надii на майбутне. Навiть якщо жiнка виявлялася досить привабливою, щоб пов’язати з нею свое життя, вiн не сприймав ii серйозно, бо невiдступно прагнув одного – показатися в iншiй подобi Кумоi-но карi, яка колись зневажливо поставилася до його зеленого вбрання придворного шостого рангу.

Якби вiн усупереч усьому був наполегливiшим, то мiнiстр Двору, можливо, здався б. Однак юнак, глибоко тодi образившись, вирiшив дочекатися, коли мiнiстр пошкодуе про свою вiдмову вiддати свою дочку за нього. Про його почуття знала тiльки сама дiвчина. На людях вiн тримався зовнi так спокiйно, що ii брати часто вважали його зарозумiлим.

Уцюдзьо[125 - Тобто Касiвагi, офiцер Правоi iмператорськоi охорони.