Латочка з Країни Оз

А жвакуни вiддають перевагу блакитному, тож коли ми оживимо ляльку-латанку, вона переконаеться, що iй не вдасться чинити свавiлля, як часом роблять служницi, зробленi з такого самого матерiалу, що й iхнi господинi.

– Хороша думка, – дядько Нанкi схвально кивнув. Для нього це була довга промова, бо складалася з цiлих двох слiв.

– Ось я й розрiзала ковдру, – вела далi Марголотта, – i зробила з неi ляльку, яку набила ватою. Зараз я вам покажу, що з цього вийшло.

Жiнка пiдiйшла до шафи й вiдчинила дверцята.

Повернулася з великою лялькою-латанкою в руках. Марголотта посадила ii на лавку, де та й зосталася сидiти.

III. Дiвчинка-Латочка

Оджо захоплено розглядав ляльку. Вона була вища за нього i здавалася пухкенькою, бо ii зроблений iз клаптиковоi ковдри тулуб туго набили ватою. Такими ж строкатими та яскравими були ii спiдниця та фартух. На ногах у ляльки красувалися червонi шкiрянi черевики iз загнутими носами, а руки привертали увагу акуратними пальчиками iз золотими пластинками-нiгтями.

Особливе захоплення Оджо викликала голова Латочки. Оскiльки Кривий Чаклун довго працював над Живильним Порошком, у Марголотти вистачало часу, щоб як слiд попрацювати над деталями.

Так, волосся вона зробила з яскраво-рудоi пряжi, й воно спадало на плечi ляльки акуратними пасмами. Очима служили два срiбнi гудзики, якi Марголотта зрiзала зi старих штанiв чоловiка. Зiницями – чорнi нитки, якими вони були пришитi. Над вухами довелося трохи помудрувати, адже служниця повинна мати гострий слух, щоб чути всi розпорядження господинi.

Врештi-решт Марголотта зробила iх iз золотих платiвок, пришивши нитками через спецiально просвердленi дiрочки. У Краiнi Оз золото – ходовий метал, його широко використовують у господарствi, бо воно м’яке i добре пiддаеться обробцi.

Прорiзавши отвiр для рота, Марголотта вшила туди двi нитки перлiв. Це були зуби. Потiм зi шматка червоного плюшу вона зробила ляльцi язик. Оджо дуже сподобався рот Латочки, й господиня потiшилася його похвалою.

Обличчя ляльки складалося з безлiчi клаптикiв, тому не вирiзнялося красою. Одна щока була жовтою, друга – червоною, пiдборiддя – синiм, а лоб – фiолетовим. Там, де мав бути нiс, красувався оранжевий клаптик.

– Загалом найкраще обличчя – рожеве, – сказав Оджо.

– Слушно, але в мене не знайшлося пiд рукою шматка рожевоi матерii, та це й неважливо, адже служниця мае передовсiм бути працьовитою, а не красивою.