Син Вовка

Хоча вiн i найнявся за провiдника й згодився довести iх аж до вiчного льоду, але зловiсно хитав головою, коли в нього питали поради.

А нещаслива зiрка Персi Касферта, мабуть, саме тодi сходила, бо вiн теж прилучився до цiеi компанii аргонавтiв. Вiн був звичайна собi людина, мав солiдний рахунок у банку i таку ж саму солiдну освiту, а цим багато сказано. Йому не було жодноi рацii вплутуватися в ту авантюру, анiякiсiнькоi, якщо не брати на увагу його надмiрноi сентиментальностi. Помилково вважав вiн ii за справжню романтику та нахил до пригод.

Іншi люди теж не раз припускалися такоi помилки i потiм гiрко за неi розплачувалися.

Перший подих весни застав гурт на Лосевiй рiчцi; скоро зiйшла крига, мандрiвцi рушили вниз за течiею. То була iмпозантна флотилiя, бо й спорядження мали багато та й провадив ii цiлий загiн лихоi слави метисiв iз жiнками й дiтьми. День у день надсаджувалися вони на човнах i каное, воювали з комарами та iншою комашнею або ж прiли та лаялися, тягаючи човни волоком.

Тяжка праця розкривае людську душу аж до самоi глибини; i не встигли вони поминути озера Атабаску, як кожен iз того гурту виявив свою правдиву натуру.

Картер Везербi й Персi Касферт обидва були буркуни й ледарi. Кожен iз них бiльше скаржився на рiзнi невигоди, нiж увесь гурт укупi. Анi разу не запропонували вони своiх послуг, хоч у таборi було повно всякоi дрiбноi роботи. Чи то малося вiдро води принести, чи зайвий оберемок дров нарубати, чи посуд перемити та перетерти, чи щось пошукати серед речей – зараз тi нiкчемнi паростки цивiлiзацii знаходили в себе звихи або нариви, що iх треба було негайно лiкувати.

Вони першi лягали спати, коли ще була сила нескiнченоi роботи; останнi вставали вранцi, коли вже всю роботу перед дорогою попорано, а снiданок ще не починався. Вони першi сiдали iсти, проте були останнi, коли доводилося готувати страву. Першi загарбували кращi шматки й останнi помiчали, що захопили чужу пайку. Гребучи веслами, вони примудрялися лише черкати воду, а човен плив собi за течiею. Вони гадали, що нiхто того не завважуе, але товаришi лаяли iх нишком i щодалi бiльше ненавидiли, а Жак Батiст одверто глузував iз них i проклинав з ранку до вечора. Але Жак Батiст не був джентльмен.

Коло Великого Невiльничого озера вони закупили собак iз Гудзоновоi затоки, i човни ще глибше занурилися у воду пiд тягарем сушеноi риби й пемiкана[6 - Пемiкан – iндiянська страва з оленячого м’яса та ягiд.].