Диктатор

Його ще не втрачена пам’ять про те, яким було життя. Яким воно вже нiколи не буде.

Дiд дивиться на велике фото у старiй коричневiй рамцi. На ньому чоловiки i двi жiнки. Загалом iх п’ятнадцять. Посерединi вiн – той, кого моя Батькiвщина називала Диктатором. На момент моеi розповiдi з них живим залишаеться тiльки мiй дiд. Усi iншi вже давно перетворилися на прах, що наповнював собою нашу новiтню iсторiю.

Я вдивляюся в тi обличчя, якi знаю з самого дитинства. Замiсть казок на нiч я слухав iсторii дiда про iхнi спiльнi подвиги, про вiйну, про боротьбу за владу, про кару, яку вони несли олiгархам i корупцiонерам.

Я чую улюблену фразу дiда, котрою вiн закiнчував кожну свою розповiдь.

– Я вiдповiдаю тiльки перед Богом та iсторiею, – казав вiн вкраденими у каудильйо та вождя Іспанськоi фаланги Франсiско Франко[1 - Франсiско Франко (1892–1975) – вiйськовий i полiтичний дiяч Іспанii, диктатор у 1939–1975, генералiсимус. Також вiдомий як каудильйо (iсп. Caudillo de Espa?a por la gracia de Dios – вождь Іспанii милiстю Божою).

] словами.

І я засинав. І менi снилися тi вiдчайдухи, якi зголосилися на свiй вчинок, котрi йшли проти усiх, не думаючи, що буде з ними завтра, бо вiдповiдали вони тiльки перед Богом та iсторiею. А ще перед Украiною, заради якоi i поклали своi голови.

– Сiдай, синку, – каже менi дiд, i ми сiдаемо один проти одного у м’якi шкiрянi крiсла. Мiж нами журнальний столик, на якому старi книжки та якiсь дiдовi нотатки.

Вiн бере сигарету, закурюе, випускае сивий дим i починае кашляти.

Глухий, небезпечний кашель, який не подобаеться лiкарям, бо вони знають його природу.

– Менше пали. У твоему вiцi цигарки не додають здоров’я, – кажу я дiдовi.

Вiн смiеться.

– Знаеш, що е найбезглуздiшим у моему вiцi? – питае мене дiд.

– Боятися смертi, – приречено вiдповiдаю я.

– Мiй хлопчику! – каже вiн i знову робить чималу затяжку.

Вiн палить цигарку i мовчить. Я помiчаю, що думками вiн далеко вiд мене.

Наче i нема його тут. Тiльки старе тiло нагадуе про його присутнiсть. Я не заважаю йому, а йду на кухню, вiдчиняю холодильник, беру горiлку, пиво, тарань, ковбасу, оливи, ставлю все це на тацю i повертаюся до кiмнати. Я прибираю зi столика книжки, за мить на iхньому мiсцi вже виднiються нехитрi наiдки та алкоголь, далi я беру з серванту чарки, а на кухнi ще два келихи пiд пиво, наливаю горiлку, вiдчиняю вiкна i знову сiдаю у свое крiсло.