Диктатор

А ще я зрозумiв, як палко вiн любив Украiну i як iстинно вiрив у справедливiсть тiеi полiтики, яку сповiдував Диктатор, ламаючи старе, аби на руiнах занепаду будувати зовсiм iншу державу, яка вже нiколи не буде схожою на ту Украiну, яку знали в свiтi на початку ХХІ столiття. То буде iнша якiсть влади, iнакший свiтогляд, життя заради громадян, в яке вже нiхто не вiрив. То буде дiйсно перемога перемог, але перш нiж вести розмову про перемогу, ми неодмiнно маемо сказати i про зраду, яка стала модним псевдоiнтелектуальним трендом тих рокiв, що йшли одразу за незакiнченою революцiю.

2014–2019 роки

Про зраду

Усе стало iншим в Украiнi. Драматичнiшим та песимiстичнiшим. Повсюди жила суцiльна «зрада», яка народилася на Майданi i множилася краiною, об’еднуючи рiзних людей у iхнiй спiльнiй зневiрi.

Перший рiк пiсля революцii промайнув у тяжких втратах в боях за Донбас та президентських i парламентських виборах, коли до влади остаточно прийшли тi, хто мав продемонструвати «життя по-новому з сильним прем’ером для складних часiв».

Не вийшло!

Не вдалося!

А може, взагалi не планувалося?

Така вже була сумна традицiя, що украiнськi полiтики, якi ставали на п’едестал найвищоi влади, не спромоглися продемонструвати «украiнське диво». Нi економiчне, нi соцiальне, нi полiтичне. Мабуть, кожен з керманичiв розумiв свою високу державну мiсiю виключно у його особистих категорiях, що минали горизонти державного, обмежуючись вузькими i пiдступними егоiстичними iнтересами легкоi наживи та зловживання службовим становищем.

Здавалося, що революцiя, вiйна, втрата Криму, стiльки жертв – все це вплине на свiтогляд людей. Не судилося. Не сталося, бо як тiльки тi люди потрапляли до владних кабiнетiв, усi iхнi гасла залишалися за парканами та стiнами установ, в яких жила держава, а з нею i корупцiя.

У 2015 роцi «суцiльна зрада» тiльки посилювалася. На те були об’ективнi причини. Вiтчизняна економiка не демонструвала успiхiв, цiни й тарифи на комунальнi послуги росли (так Украiна наближалась до европейських стандартiв), доходи населення були мiзерними, на фронтi гинули украiнськi воiни, люди все частiше задумувались над питанням, чим, власне, усе це скiнчиться.

І чи заради такого вертепу й хаосу була революцiя?

Критикiв влади в той постреволюцiйний перiод було в Украiнi достатньо. І, чесно кажучи, вони мали на те право. Шкода, правда, що бiльшiсть iз них критикували владу з простоi причини власного бажання самим стати тiею владою. Навiщо? У кожного свое его.