Маленькі чоловіки

Вiдтак зупинився й, пiднявши залите сльозами обличчя, глянув на пана Баера.

– А зараз бий сильнiше, – твердо сказав той.

Бачачи, що нiякi прохання не подiють на пана Баера, й бажаючи якнайшвидше закiнчити це катування, Нет закрив обличчя рукавом i вдарив так, що долоня чоловiка почервонiла. Проте, бiль, який вiдчував у ту хвилину Нет, був набагато сильнiшим.

– Може, досить? – задихаючись, запитав вiн.

– Нi, залишилося ще два рази, – вiдповiв пан Баер.

Нет знову вдарив його по руцi, майже не бачачи, куди потрапляе, а потiм кинув лiнiйку й, схопивши руку пана Баера, притулився до неi обличчям i заплакав вiд сорому, любовi й каяття.

– О, тепер я запам’ятаю! Тепер я пам’ятатиму! – вигукнув вiн.

– Сподiваюся, що так, – лагiдно сказав пан Баер, поклавши руку йому на плече. – Попроси Бога допомогти тобi й постарайся надалi позбавити нас обох вiд подiбних сцен.

Томмi вiдскочив вiд вiкна й повернувся в зал. У нього було таке збентежене обличчя, що хлопчики, оточивши його, почали наперебiй випитувати, яке страшне покарання пан Баер застосував до Нета.

Томмi аж занадто виразним шепотом почав розповiдати, а вони слухали з таким виглядом, нiби чекали, що небо ось-ось впаде на них. Це порушення звичного порядку речей приголомшило всiх без винятку.

– Одного разу вiн змусив мене зробити те саме, – сказав Емiль так, нiби зiзнався в жахливому злочинi.

– І ти вдарив його? Ударив нашого милого, старого тата Баера? – вигукнув Нед, мiцно схопивши Емiля за комiр.

 – Хотiв би я подивитися, як би ти зробив це зараз!

– Це було давно. Тепер я радше дам вiдрубати собi руку, нiж ударити його, – сказав Емiль i, обхопивши Неда руками, обережно поклав його спиною на пiдлогу, хоч за iнших обставин той отримав би кiлька болючих стусанiв.

– Як ти мiг? – розгублено промовив Демi.

– Менi спочатку здавалося, – дiлився спогадами Емiль, – що це дрiбницi, й буде навiть кумедно виконати таку штуку.

Але коли я вдарив дядька, то раптом згадав все, що вiн зробив для мене, й не змiг бiльше пiдняти лiнiйку. Нi, нi за що у свiтi! Якби вiн навiть звалив мене з нiг i почав топтати ногами, я не став би опиратися – таким винуватим почувався!

Емiль вдарив себе кулаком у груди, щоб висловити свое каяття.

– Нет, мабуть, все ще плаче, вiн страшенно засмучений, – сказав Томмi.