Рожева Миша

У мами луснула нарядна сукня. Я подумала: вiн iй висмикне ноги, як ляльцi. Я почула, як мама застогнала, i менi стало ii дуже шкода. Але тато ii не жалiв. Вiн так сильно ii не жалiв, що вона закричала, а тато, нагнувшись над нею, голосно дихаючи, закричав у вiдповiдь. «Ну, все, – подумала я, – кiнець сiм’i!»

– Тату! – закричала я, вискочивши в кiмнату. – Досить!

Мама конвульсивно обсмикнула сукню. Вона пiдскочила з пiдлоги й пiдбiгла до мене. Обняла. Придивилась до мене:

– Що в тебе з обличчям?!

– Що з обличчям? – Я схопилась за лице.

– Іване! – закричала мама. – Ти подивись, що з ii обличчям!

– Жах! – пiдбiг тато. Затулив свое лице руками. – Що з нею зробили?

– Що зi мною зробили? – Я вирвалася з рук мами, кинулася в ванну, зачинилась.

Подивилася в дзеркало. Менi стало зле. На мене дивилась моя карикатура. Обличчя можна було впiзнати, але воно стало недоладним. Вуха витягнулися й вiдкопилилися. Мое гарне чоло стало спадистим. Щоки впали. Розпух нiс.

Нiздрi вивернулися навиворiт. На жовтих не моiх щоках з’явились цiлi галявини прищiв. Очi звузились, недовiрливо зсунулися до носа. Я стала схожа на мавпочку.

Я заревiла в голос. Упала на кахель. Не знаю, скiльки минуло часу… Я прийшла до тями, коли мама присiла до мене. Взяла за руку. Дивно поглядаючи на мене, повела до спальнi. Поклала на лiжко i сiла, обхопивши чоло долонею.

– Як це трапилось? – влетiв у мою спальню тато. – Хто спотворив тебе? Нi, це несумiсно з моiм життям!

– Це мине! – авторитетно заявила мама.

– У Марусi почався перехiдний вiк!

Тато замовк, пiдкорюючись жiночим таемницям. Навшпиньки вiн вийшов зi спальнi.

– Мамо, знаеш, хто приходив до мене в кiмнату? Гiтарист!

– Коли? – стрепенулася вона.

– Перед тим, як я заснула.

– Не може бути! Вiн пiшов разом з гостями.

– Чесне слово!

– І що?

– Вiн кликав мене на морське Дно. Говорив, ми з тобою будемо жити у нього в пiдводному Кремлi! Називав тебе лимонним деревцем…

– Правда чи що? – не стримала усмiшки мама.

– Ну да… А коли я вiдмовила йому, вiн сказав: подивися на себе в дзеркало! Мариш!

– Вiн тобi наснився, – рiшуче сказала мама.

– Це вiн – КРАБ?

Мама приклала пальця до губ, поцiлувала мене:

– Не переживай! Усе виправимо! Тепер косметологи роблять будь-яке лице, – запевнила вона i пiшла до дверей.

* * *

Але тут знову увiрвався тато. Вiн був невтiшний. Вiн рвав на собi волосся.