Рожева Миша

Я завжди любила подарунки. Але такого подарунка у мене ще не було. Я пам’ятаю себе вiд самого народження. Це просто – пам’ятати. Пiрни у себе глибоко. Мама хотiла, щоб я народилася в Парижi, тому що народжувати в Парижi не боляче:

– Моя дитина буде мiжнародною дитиною!

Тато iй нi в чому не вiдмовляв: ми сiли в «Аерофлот», мама прикрила мене жовтим плащем, i я полетiла в ii животi з Москви до Парижу за тиждень до пологiв.

Тато сидiв у пологовому будинку Clinique de la Mouette, практично навпроти Ейфелевоi вежi, в бiлому халатi.

Халат був йому завеликий. Тато стежив за тим, як я вилiзаю iз мами. У тата палали щоки. Французький доктор Фiлiп Ляло в зелених жаб’ячих перчатках сказав, як я тiльки полiзла:

– Ну, прямо ваша копiя, monsieur!

Дорослi полюбляють перебiльшувати… Коли нам з мамою перерiзали пуповину, я чiпко ухопилась за кiльце ножиць. Менi здалося, що мене можуть упустити. Або ще гiрше: викинути! По-рiзному бувае!

– Ого, вона вже цiнуе життя! – Доктор Ляло пiдняв догори вказiвний палець.

– Ви правi, докторе! – клiпнув мiй тато вологим оком. Вiн завжди дратував мене сльозливою сентиментальнiстю, коли справа торкалася його дочки.

– Як веселиться душа нашоi дiвчинки! – заплющив очi доктор Ляло. – Хто знае, скiльки часу вона чекала цiеi митi? Бо ж душi, наiжачившись, знемагають у вiчностi в очiкуваннi земного життя. Сидять собi, розумiете, як горобцi на телеграфних дротах уздовж безкiнечноi залiзничноi колii!

– У бляклому туманi? Та ви поет!

– Медичний факт, Іване Іллiчу! – солiдно промовив доктор Ляло, важко вимовляючи просте татове iм’я по батьковi.

– Я приймаю пологи чотири тисячi сорок третiй раз.

– Нiчого собi! – послужливо, по-росiйськи ахнув Іван Іллiч.

– Без жодного браку! Якi в неi довгi пальчики!

– Як у мене! – Тато виставив свою п’ятiрню.

– У мене теж довгi! – раптом з пологового столу вiдгукнулась мама, притискаючи мое новонароджене тiльце до своiх апетитних сiсь другого з половиною розмiру.

Чоловiки повернулися до неi, як у кiно.

– Ви вже вибрали iм’я для дiвчинки? – звернувся французький комiк, доктор Ляло, до моiх батькiв.

– Маруся! – хором вигукнули мама i тато.

* * *

Подарунки розмножилися. Вони дiлилися на довгi та короткi. Короткi швидко набридають. Вже на другий день з ними нудно. Наприклад, я люблю ведмежат.