Чотири шаблі

Дурний Митька Шворень поплював у руки i крикнув: «Заметем!» Нарештi Марченко пропитим голосом вимовив:

– Даси менi фугасiв зривати рейки? Із ними я й чорта вiзьму.

Шахай погодився i наказав Остюковi вiддати Марченковi те, що той просив.

– А ми з чим поiдемо? – промовив Остюк. – У нас iх штук п’ять усього е.

– У нас сила бiльша, ми без фугасiв i кулеметiв обiйдемось, а Марченко мусить мати i пiдривнi засоби, й обидва нашi кулемети.

Цю фразу було сказано таким тоном, що нiхто не посмiв пiднести голосу, щоб заперечити.

В голосi Шахая бринiли ноти непохитноi волi i чувся металевий тембр.

– Тiльки виiзди зараз же до Полтавки, – сказав Шахай, – туди рахують сорок верстов з гаком. Щоб ти не спiзнився менi, Марченко!

З цими словами Шахай пiшов на перон. Там стояв пiд парою паровоз з кiлькома вагонами i висiв у повiтрi пасмами туман. Люди заклопотано снували на перонi, чекаючи свого Колумба. Мета iм була темною й невиразною в такому скаженому туманi, що, нiби море, затопив степ i цю непомiтну станцiю.

Чи е та загадкова земля, до якоi простував iхнiй ватаг, чи нема ii за безлiччю хвиль таемного та грiзного моря? Люди цього не знали, i стояв туман над ними i над станцiею, туман ранковий, котрий втрое оманнiший за нiчну темряву. Застережливо стискалося серце, руки матерiв ввижалися в туманових хвилях. Проте всi пестили свою зброю: одрiзана, карабiна чи гостру косу – i марили прийдешнiми радостями невiдомоi землi.

– Брати! – виголосив Шахай, ставши на драбинку, що вела до товарового вагона.

– Схилiмо нашi голови перед тими, що впали на фронтах! Перед пам’яттю тих, кого розтерзав царський устрiй! Хай буде iм вiчна пам’ять!

Партизани познiмали шапки i тримали iх нiяково в руках. Кожний згадував брата чи товариша i розтоплювався, як лiд.

– Вам уже казали, куди ми йдемо. Ми йдемо здобувати зброю, щоб не повернулося нiколи назад те, що було. Нi кривавi фронти, нi вовкулаки-царi, нi проклятi пани. Ешелон iде з фронту i везе багато зброi, котру ми мусимо вiдiбрати…

– А з чим? – несподiвано озвавсь хтось в натовпi.

Шахай блискавично зрозумiв, що програв ефект промови. Вiн занадто вже здався на вплив свого авторитету.

– На Варварiвцi нас чекае тридюймовка з Оситняга i оситнязькi партизани. Ми перекопаемо колiю i перерiжемо дорогу ешелоновi. Вiн не знае, скiльки нас усього е…

– А нащо то нам стiльки зброi? – озвався той же голос.

– Товариство! – закричав Шахай.