Чотири шаблі

«Сучий син, – казав Макар, – ти, мабуть, i здохнеш без хазяiна. Михайло Остюк тебе жалуе, Галат з Виривайлами приходять тебе поляскати по шиi, Санька Шворень подарував сiдло, Петька Бубон зробив обротьку тобi, як картинку, я тебе вичiсую, собаку, i носю тобi вiвса, тiльки Марченко Ничипiр Олександрович за тебе не знае i не бачив у вiчi. Остюк тебе береже для хазяiна, розумiеш, Сiрий? Стерво ти гладке!»

– Добридень, дядьку, – привiтався Шахай.

Макар здивувався тiльки на мить. Потiм вiдповiв на привiтання.

Шахай вилiз до теплушки i поздоровкався. Макар одв’язав повiд Сiрого, взяв його полою шинелi i передав у полу Шахаевi, котрий iзгадав одразу ярмарковi прикмети, вiдчув легке хвилювання вiд такого подарунка. Кiнь обнюхав нового хазяiна i простяг губи, як до свого.

– Гарний кiнь, – сказав Шахай, – а пiдiть покличте менi тихенько сюди Остюка. Тiльки щоб тихо.

Макар зiскочив на землю, i Шахай чекав ще кiлька хвилин, стоячи бiля свого коня, котрого вiн до цього разу не бачив ще у вiчi.

Остюк прийшов iз Санькою Шворнем. Цьому Шахай потиснув руку, а з Остюком поцiлувався. Двое друзiв подивилися у вiчi одне одному i, переконавшися чогось, – з полегшенням посмiхнулися.

– Саня, – сказав Остюк, – пiди поклич Галата з Виривайлами. Щоб тихо й непомiтно. Скажи iм без свiдкiв. Ідучи сюди, заведи iх пiд водокачку, хай посвiжать п’янi голови. Макаре, пiди до мене, принеси горiлки i чогось попоiсти. Ти не голодний, хазяiне?

– Я чогось iз’iв би, – одповiв Шахай, – а кого слухають твоi кiннотники, Остюче?

– Моi кiннотники знають одного бога, i той бог – я, Остюк! Моiх п’ять полкiв на вiсiмсот шабель – тiльки моi i нiчиi бiльше.

Хочеш, я тобi iх виставлю зараз, як iдолiв, отут перед теплушкою, i ти поведеш нас на дiло, на того ворога, котрого я ще не знаю? Я не побоюся гаркавого Ничипора, скаженого Марченка, що вивiсив скрiзь чорнi прапори i не знае, куди нас вести!

– Це добре, що кiннотники твоi, а Галатовi панцерники? Як, на них можна покладатися?

– Там хазяiнують Виривайли, головним чином Петро.

Та всi вони дихнуть не можуть без Галата, котрий перепивае iх щодня. Уся ця половина станцii – цiлком твоя.

– Я знаю, що Марченком заволодiла група анархiстiв: вони його розкладають тим, що величають, напувають до ригачки i тримають тут для темноi мети. Я звик бути першим, а не другим, Остюче, i я не прийшов би сюди, коли б бачив, що Марченко стоiть на правильному шляху. Я органiзував би собi iншу армiю.