Вода з каменю. Саксаул у пісках

Вiн обминув божевiльного, але слова старого, здаеться, чiплялися його; Маркiян не розумiв iх, та вiдчував, що вони i йому адресованi, оглянувся: старий уже не волав до церков, вiн дивився вслiд Маркiяновi й тикав у його бiк палицею, тихо повторюючи:

– А ти подавав, ти подавав?

Маркiян приквапив ходу, щоб чимшвидше зникнути в провулках Хорунщизни, та слова юродивого враз наповнилися у свiдомостi юнака конкретним змiстом: треба мати криницю, щоб черпати воду й подавати ii комусь, а в нього немае навiть джерельця; Маркiян мимоволi звернув на Широку й миттю вийшов на перехрестя вулиць, за яким, справа, стояла церква з чотириярусною дзвiницею i височiв сiрий будинок iз загратованими вiкнами – духовна семiнарiя, до котроi йому закрито вхiд.

Шашкевич довго дивився на вiконце своеi колишньоi кiмнати на першому поверсi, i уявилася вона, холодна й плiснява, затишним теплим куточком, в якому витае дух премудрих наук, пануе злагода мiж семiнаристами, ведуться цiкавi розмови, а на голови вихованцiв з долонь ректора отця Стефана Телiховського спадае тепле благословення. Аж струсився вiд цiеi солодкоi iлюзii: в тому будинку бруд, фальш i деспотiя, а все одно – вiдокремлений назавжди вiд нього, ще й проклятий батьком, – вiдчував себе неприкаяним сиротою i в цю мить ледве стримав схлип.

Крiзь вiкно виглядали питомцi, здаля вiн iх не впiзнавав, i вони не до нього приглядалися: на бруку стояв селянин з бесагами на плечах, по одягу був десь iз бойкiвських гiр – у сукняному капелюсi з заяложеною волiчковою обвiдкою, довгополому сардаку й личаках. Вiн з мужицькою цiкавiстю приглядався до питомцiв, що скупчилися бiля вiкна й реготали. Один з них вiдхилив кватирку – Маркiян впiзнав Михайла Базилевича, винуватця його бiди, – той заторохтiв, перекривляючи мужика:

– Дурний хлоп упився, на бабу звалився, борода в муцi, а… у руцi! Га-га-га!

Бойко вiдступився вiд вiкна i подався на другий бiк вулицi, але посерединi дороги таки зупинився i промовив з насмiшливою в’iдливiстю, помщаючись за зневагу:

– Смiйся, смiйся! Якби ти був порядним чоловiком, то за гратами не сидiв би!

Бойко сплюнув i пiшов далi, Маркiян зупинив його:

– То не злочинцi, вуйку, то мисль нашу там загратували, щоб легше вбити.

– Дуже мудро балакаеш, – зиркнув вуйко спiдлоба. – А ти не балакай, лиш топiрця роздобудь та й по гратах, по гратах!

– Де той топiрець, газдо? – зiтхнув Маркiян. – А ви звiдки будете?

– Та з гiр… – І пiшов не оглядаючись.