Чудесна країна Оз

А одна маленька дiвчинка – до речi, теж на iм’я Доротi – здiйснила далеку подорож лише заради того, щоб зустрiтися зi мною та особисто попрохати написати продовження цiеi книжки, i я iй пообiцяв, що лишень отримаю вiд тисячi дiвчаток тисячу листiв, у яких вони проситимуть продовжити iсторiю про пригоди Опудала та Залiзного Лiсоруба, то таку книжку напишу. Не знаю, чи то маленька Доротi була перевдягнутою феею i змахнула чарiвною паличкою, чи то причиною став успiх театральноi постановки «Чарiвника краiни Оз», та хоч як би там було, а у цiеi iсторii з’явилося багато нових друзiв, адже давно вже на мою адресу надiйшла та тисяча листiв, а за ними ще й ще, й ще.

І ось тепер, перепрошуючи за тривалу затримку, я все ж виконую свою обiцянку й знайомлю з цiею книжкою.

    Л. Френк Баум

    Чикаго, квiтень 1904

Тiп майструе Гарбузову Голову

Украiнi Левконii, що лежить на пiвнiч вiд краiни Оз, жив такий собi хлопець на iм’я просто Тiп. Узагалi-то це далеко не повне iм’я, бо, як стверджувала стара Момбай, повне його iм’я було Тiппетарiус; та навiщо пам’ятати повне, коли вiн вiдгукуеться й на Тiпа.

Батькiв своiх хлопець не пам’ятав, ще малим дитям його вiддали на виховання старiй Момбай, слава про яку, треба чесно визнати, була далеко не найкращою. Це тому, що левконцi мали всi пiдстави пiдозрювати ii у справах чаклунських i тому сторонилися ii.

Утiм, чаклункою у повному сенсi вона не була, бо Добра Чаклунка, що правила цiею частиною Чарiвноi краiни, суворо-пресуворо заборонила будь-яким чаклункам навiть перебувати в ii володiннях.

Ось чому Тiпова опiкунка, як би iй не кортiло займатися справжнiм чаклунством, добре розумiла, що чаклунство тут поза законом i про бiльше, нiж мати славу звичайноi ворожки чи хоча б знахарки, годi було й мрiяти.

У домашнi обов’язки Тiпа входило носити з лiсу хмиз, на якому стара розводила вогонь, щоб варити свое зiлля. А ще вiн, звичайно, працював у полi: сапав кукурудзу та ламав качани, а ще – годував поросят; а ще – доiв чотирирогу корову, якою неабияк пишалася стара Момбай.

Та не подумайте, нiби вiн тiльки й знав, що працював не покладаючи рук, бо радше ставився до роботи так: що занадто, те не добре. Отож, коли його посилали до лiсу, то вiн завжди знаходив хвильку-другу залiзти на дерево та набрати пташиних яець, чи поганяти виводок диких кроликiв, чи посидiти iз саморобною вудкою з саморобним гачком на березi рiчки.