Маленькі жінки. II частина

Вiн остудив запал Емi.

Через тимчасову вiдсутнiсть iнших моделей вона вирiшила зробити злiпок власноi чарiвноi нiжки, тож одного разу вся сiм’я отримала переляк через грiзний стукiт i вереск, якi долинали з сараю. Кинувшись на допомогу, вони виявили, що юна ентузiастка вiдчайдушно скаче з ногою, мiцно затиснутою в каструлi з гiпсом, який затвердiв iз несподiваною швидкiстю. Звiльнити ногу вдалося з великими труднощами i не без небезпеки для здоров’я, оскiльки Джо так реготала, колупаючи гiпс, що нiж увiйшов занадто глибоко в бiдну нiжку, залишивши довгу пам’ять про цей творчий досвiд.

Пiсля цiеi подii Емi на деякий час заспокоiлася, поки манiя робити ескiзи на пленерi не змусила ii щодня вiдправлятися на рiчку, в поле або в лiс для «вивчення натури» й зiтхати по руiнах, якi можна було б змалювати. Врештi-решт вона застудилася, сидячи на мокрiй травi, щоб занести в альбом який-небудь черговий «чудовий фрагмент», що складався з каменю, пенька, гриба й зламаноi гiлки, або «божественноi маси хмар», яка виглядала в ii альбомi, наче розпотрошена перина.

Емi жертвувала своiм прекрасним кольором обличчя, проводячи спекотнi лiтнi днi, сидячи в човнi посеред рiчки i вивчаючи «свiтло й тiнь». Вона навiть набула вертикальноi зморшки на лобi, намагаючись знайти потрiбний «кут зору», або як там це ще називаеться.

Якщо, як стверджуе Мiкеланджело[14 - Мiкеланджело Буонарротi (1475–1564) – iталiйський скульптор, живописець, архiтектор i поет (його вiршi, зокрема, представлено у фiльмi Ежена Грiна «Мiст мистецтв»).

Мiкеланджело вiдомий i як автор розпису стелi Сiкстинськоi капели.], «генiй – це вiчне терпiння», Емi цiлком могла претендувати на опанування цiею божественною властивiстю, бо вперто продовжувала своi шукання, попри всi перешкоди, невдачi й протидii, твердо вiрячи, що з часом обов’язково створить щось таке, що заслуговуватиме на назву «високого мистецтва».

Вона iз задоволенням навчалася й багато чого iншого, бо вирiшила стати привабливою й освiченою жiнкою навiть у тому разi, якщо iй не судитиметься стати великою художницею.

У цьому вона досягла куди бiльшого успiху, адже була однiею з тих щасливиць, якi всiм подобаються, всюди заводять друзiв i йдуть по життю так легко й грацiозно, що в менш щасливих людей виникае спокуса повiрити, нiби такi улюбленцi долi народженi пiд щасливою зiркою.

Емi любили всi, бо серед ii талантiв була також i тактовнiсть.