Маленькі жінки. II частина

Панi Марч знала, що досвiд – кращий учитель, i, коли це було можливо, дозволяла своiм дiтям вчитися на власних помилках, яких вона охоче допомогла б iм уникнути, аби тiльки вони не вiдмовлялися прийняти ii поради.

– Добре, Емi, якщо ти так цього хочеш i знаеш, як здiйснити свiй задум без надмiрноi витрати грошей, сил i часу, я не заперечуватиму. Поговори iз сестрами, i, яке б рiшення ви не ухвалили, я зроблю все, що в моiх силах, щоб допомогти вам.

– Дякую, мамо, ти завжди така добра! – i Емi пiшла, щоб викласти план сестрам.

Мег погодилася вiдразу i обiцяла свою допомогу, запропонувавши для здiйснення проекту все, що мала, вiд ii маленького будиночка до ii парадних ложечок для солi. Але Джо подивилася на проект загалом несхвально i спочатку навiть не схотiла мати нiчого спiльного з цiею затiею.

– Ну скажи на милiсть, навiщо тобi витрачати своi грошi, турбувати сiм’ю i перевертати догори дригом весь будинок заради купки дiвчат, яким на тебе наплювати? Я гадала, в тебе досить гордостi й здорового глузду, щоб не плазувати перед кожною смертною, яка носить французькi черевики i iздить в каретi, – сказала Джо, яку сестра вiдiрвала вiд написання трагiчноi кульмiнацii роману.

– Я нi перед ким не плазую! І терпiти не можу, коли до мене ставляться так зверхньо, як ти! – роздратовано заявила у вiдповiдь Емi. Сестри i ранiше сварилися, коли виникали подiбнi питання. – Цi дiвчатка люблять мене, а я iх, i в них багато доброти, розважливостi й таланту, незважаючи на те що ти називаеш «свiтською нiсенiтницею».

Ти не хочеш подобатися людям, бувати у доброму товариствi, удосконалювати своi манери i розвивати своi смаки. А я хочу. І я маю намiр витягти все, що можна, з кожного випадку, який менi випаде. Ти можеш йти по життю, виставивши лiктi й задерши носа, i називати це незалежнiстю, якщо тобi так подобаеться. Але це не для мене.

Коли Емi давала волю мовi й почуттям, вона зазвичай перемагала в суперечцi, оскiльки здоровий глузд майже завжди опинявся на ii боцi.

До того ж Джо справдi довела свою любов до свободи й презирство до умовностей майже до абсурду, тож ii поразка в цiй сутичцi була неминучою. Визначення, яке Емi дала iдеi Джо про незалежнiсть, було настiльки вдалим випадом, що обидвi не втрималися вiд смiху, й дискусiя набула бiльш дружнього перебiгу. Хоч i неохоче, та зрештою Джо дала згоду пожертвувати день на свiтськi умовностi й допомогти сестрi в тому, що продовжувала вважати «безглуздою витiвкою».