Маленькі жінки. II частина

Нехай полежить, дозрiе, – так звучала порада батька, який i сам вчиняв у життi так, як проповiдував, терпляче чекаючи дозрiвання власних плодiв i не поспiшаючи зiбрати iх навiть тепер, коли вони стали солодкими i м’якими.

– Гадаю, Джо отримае бiльше користi, пройшовши через випробування, нiж вичiкуючи, – сказала панi Марч. – Критика – найкраща перевiрка для такого роду роботи. Вона виявить несподiванi переваги й недолiки твору Джо i допоможе iй наступного разу написати краще. Ми занадто упередженi, а похвала i осуд стороннiх виявляться корисними, нехай навiть роман принесе мало грошей.

– Так, – сказала Джо, насупивши брови, – я згодна. Я так довго з ним порпалася. Тож уже не знаю – хороший вiн, поганий чи так собi. Менi буде дуже корисно, якщо спокiйнi, неупередженi люди подивляться на нього i скажуть, що думають з цього приводу.

– Я не викинула б з нього жодного слова. Ти все зiпсуеш, якщо пристанеш на вимоги видавця. Те, що вiдбуваеться в умах людей, набагато цiкавiше, нiж iхнi дii, й вийде просто каша, якщо ти викинеш тi пояснення, якi е в твоему романi зараз, – заперечила Мег, яка була твердо впевнена, що книжка Джо – найчудовiша зi всiх коли-небудь написаних романiв.

– Але пан Аллен пише: «Вiдмовтеся вiд усiх пояснень, зробiть розповiдь яскравою й драматичною i дайте самим персонажам розповiсти всю iсторiю», – перебила ii Джо, звертаючись до записки видавця.

– Зроби так, як вiн каже. Видавець знае, що можна продати, а ми – не знаемо. Зроби популярну книжку та отримай стiльки грошей, скiльки дадуть.

Потiм, коли зробиш собi iм’я, зможеш дозволити собi не пiдкорятися правилам i вставляти у своi романи всяких фiлософiв i метафiзикiв, – сказала Емi, яка дотримувалася суто практичного погляду на справу.

– Якщо моi героi – «фiлософи й метафiзики», – вiдгукнулася Джо зi смiхом, – це не моя вина. Я нiчого не знаю про подiбнi речi, крiм того, що чую iнодi вiд тата. А якщо я взяла дещо з його мудрих думок i вплела в мiй роман, тим краще для мене.

А ти, Бет, що скажеш?

– Я так хотiла б побачити його надрукованим швидше, – ось i все, що сказала Бет, i, кажучи це, усмiхнулася. Але в ii висловi вiдчувся мимовiльний наголос на останньому словi, а в очах дiвчинки, котрi нiколи не втрачали своеi дитячоi простодушностi, з’явився якийсь сумний вираз – i серце Джо на мить стислося вiд страшного передчуття i змусило ii пуститися в свое маленьке комерцiйне пiдприемство «швидше».