Маленькі жінки. II частина

Всi три жiнки засмiялися, оскiльки ця тема вже давно була в родинi предметом жартiв.

Рiч у тiм, що тiтонька Марч опинилася в дуже скрутному становищi, коли час заспокоiв ii гнiв та змусив покаятися у своiй клятвi: ви ж пам’ятаете заяви про те, що Мег не отримае вiд неi жодного цента, якщо вийде замiж за «цього Брука». Тiтонька Марч завжди тримала слово, тому iй довелося неабияк поламати голову над тим, як обiйти власноруч створену перешкоду. Нарештi вихiд було знайдено.

Ще одна родичка – панi Керрол, мама Флоренс, отримала грошi й вказiвку купити, замовити пошиття й позначити величезну кiлькiсть столовоi та постiльноi бiлизни, котра мала бути вiдправлена сiмейству Марч як подарунок нареченiй вiд самоi панi Керрол.

Розпорядження тiтоньки Марч було сумлiнно виконано, але секрет розкрився й дуже потiшив всю сiм’ю, тим бiльше що тiтонька Марч старанно намагалася зберiгати невинний вигляд i наполегливо повторювала, що не може подарувати Мег нiчого, крiм старомодних перлiв, давно обiцяних першiй нареченiй.

– Це свiдчить про те, що в тебе е смак до ведення домашнього господарства, i менi це дуже приемно. Моя подруга юностi почала вести власне домогосподарство, маючи в запасi лише шiсть простирадл, зате в неi були чашi для ополiскування пальцiв пiсля десерту – i така ситуацiя ii цiлком влаштовувала, – сказала панi Марч, погладжуючи дамастовi скатертини, на дотик оцiнюючи iхню вiдмiнну якiсть.

– У мене немае жодноi чашi для ополiскування пальцiв, але цiеi бiлизни, як каже Ханна, менi вистачить на все життя, – вигляд у Мег був дуже задоволений, що, втiм, не дивно.

– До нас iде пан Тудль! – крикнула знизу Джо, i всi поспiшили назустрiч Лорi, чиi щотижневi вiзити були помiтними подiями в iхньому тихому, спокiйному життi.

Високий широкоплечий юнак iз коротко пiдстриженим волоссям крокував до них дорiжкою. На ньому був плащ, яким грався вiтер, в руцi – плаский фетровий капелюх, схожий на тазик. Хвiртка не чинила для нього жодноi перешкоди: щоб не втрачати часу, вiн просто переступив через низьку кам’яну огорожу i попрямував прямо до панi Марч, протягуючи iй назустрiч руки й гаряче вигукуючи:

– Ось i я, мама! Ну, звичайно, все в порядку, – останнi слова були вiдповiддю на уважний погляд панi Марч – добрий запитальний погляд, який його красивi очi зустрiли так прямо й вiдкрито, що маленька церемонiя вiтання завершилася, як зазвичай, нiжним материнським поцiлунком.

– Для панi Брук – з привiтом вiд виробника.