Маленькі жінки. II частина

Маленькi жiнки. II частина

Луiза Мей Олкотт

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Друга частина непiдвладних плину рокiв «Маленьких жiнок» Луiзи Мей Олкотт занурюе читачiв у доросле життя сестер Марч. Чи пiдбере ключi до щастя Мег? Який вибiр зробить бунтiвна Джо? Як складеться доля Бет? Що похитне, здавалося б, усталенi погляди Емi?

У дiвчат настав неповторний перiод життя, пiд час якого вiдбуваеться становлення особистостi i на який водночас припадае чи не найбiльше душевних переживань – юнiсть.

Письменниця описуе його передовсiм через проникливе змалювання внутрiшнього свiту героiнь, iхньоi реакцii на непростi, а iнколи – трагiчнi виклики.

Луiза Мей Олкотт

Маленькi жiнки

© Б. Носенок, переклад украiнською, 2019

© Т. Калюжна, iлюстрацii, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

Частина друга

Роздiл перший

Напередоднi

Наша оповiдь починаеться знову, тож варто нагадати, що в нiй ми передовсiм обiцяли розповiсти про весiлля Мег.

Водночас, ймовiрно, доречно трохи потеревенити про те, як загалом ведеться родинi Марч, щоправда, попередньо зазначивши таке. Якщо будь-хто з представникiв старшого поколiння, читаючи цю iсторiю, вважатиме, що в нiй надто багато «любовного» (навряд, щоб таке закинули нам юнi читачi!), то в такому разi варто лише процитувати панi Марч: «Чого ж ще можна очiкувати, якщо в будинку четверо життерадiсних дiвчат, а ще е запальний i енергiйний молодий сусiд?».

Отже, минуло три роки, проте вони не надто змiнили спокiйне життя знайомоi нам родини. Вiйна скiнчилася, тож пан Марч, повнiстю одужавши, зайнявся своiми книжками i справами ввiреного його турботам маленького приходу. Вiряни щораз переконувались, що iхнiй пастир тут за покликанням i Божою благодаттю, а ще скромний, безкомпромiсно чесний, працьовитий, мудрий (а мудрiсть, як ми знаемо, цiннiша за ерудицiю), чуйний чоловiк, котрий поважае та любить своiх пiдопiчних. Пан Марч був багатий тим благочестям, яке стае основою характеру, викликаючи повагу i любов оточуючих.

І хоч цi якостi не сприяли досягненню мирських успiхiв, але водночас вабили до пана Марча безлiч чудових людей, як запашнi квiти ваблять до себе бджiл, i вiн давав iм нектар мудростi, в який п’ятдесят рокiв важких життевих випробувань не влили жодноi краплi гiркоти.

Серйозна й щира молодь бачила, що iхнiй сивочолий учений друг так само молодий душею, як i вони.