Дороті та Чарівник у Країні Оз

Всiх iнших належить знищити – в той чи той спосiб, причому висаджувати вас я не збираюся: нам тут не потрiбнi нi конi, нi кiшки, нi люди iз плотi та кровi!

– Даремно турбуетеся, – сказала Доротi. – Я впевнена, що з-пiд землi ми не зможемо прорости.

– Навiщо ж вам губити моiх друзiв? – запитав маленький Чарiвник. – Чим вони вам заважають?

– Їм тут не мiсце, – вiдрiзав Принц. – Їм взагалi не варто було б перебувати в земних надрах.

– Ми не прагнули сюди потрапити, ми впали випадково, – сказала Доротi.

– Це не виправдання, – холодно заявив Принц.

Дiти подивилися один на одного – з тривогою та розгубленiстю, Чарiвник зiтхнув, а Еврика умила мордочку лапкою i промуркотiла собi пiд нiс:

– Схоже, що мене не доведеться знищувати спецiально: якщо найближчим часом менi не дадуть поiсти, я й сама помру з голоду i таким чином полегшу iм завдання.

– Якщо вiн тебе висадить, то проросте, мабуть, букет iз котячих хвостiв, – гiрко пожартував Чарiвник.

– Не сумуй, Еврико! Може, в райських кущах е рослини, в яких тече молочний сiк, – припустив хлопчик.

– Фi, – пирхнула кiшечка, – я й не доторкнулася б до такоi гидоти.

– Не все ж тобi хлебтати молоко, Еврико, – завважила Доротi. – Насититися можна будь-якою iжею.

– Хто ж менi ii дасть? – пробурчало кошеня.

– Я й сам голодний, – сказав Зеб. – До речi, бiльше нiхто не помiтив в одному з садiв полуницю, а в iншому – кiлька динь? Мiсцевi жителi нiчого не iдять, тож, може, на зворотному шляху вони дозволять нам зiрвати iх?

– Ви даремно турбуетеся про iжу, – перервав його Принц.

 – Через кiлька хвилин вас знищать, тож вам не доведеться порушувати нашi чудовi полуничнi кущi. Будьте люб’язнi, йдiть за мною. Зараз ви зустрiнете свiй кiнець.

V. Прибульцi зривають Принцесу

Слова рослинного Принца, вiд яких так i повiяло могильним холодом, зовсiм не додали бадьоростi нашим мандрiвникам. Проте, виконуючи його наказ, вони рушили за ним i незабаром вийшли за межi огорожi. Дiти почувались пригнiчено, тож всю дорогу похмуро мовчали.

Раптом Чарiвник торкнувся плеча Доротi:

– Стривай-но!

– Що таке? – запитала дiвчинка.

– А чи не зiрвати нам Королiвську Принцесу? – прошепотiв Чарiвник. – Я впевнений, що вона цiлком дозрiла, а щойно оживе i стане правителькою, поставиться до нас куди прихильнiше, нiж безсердечний Принц.

– Блискуча думка! – з полегшенням вигукнула Доротi. – Зiрвiмо ii зараз же, поки не помiтив зоряний правитель.