Коли молот зустрічається з ковадлом

Кожен маленький звук, вiд стукоту гiлки об вiкно до вигукiв сови, вiдганяв сторожкий сон. Та все ж далека дорога разом з минулою майже безсонною нiччю дiяли краще за всяке снодiйного. Дiвчина повiльно засинала, а в головi купчилися образи останнiх двох-трьох днiв.

* * *

Ілля з усiею обережнiстю намагався донести двi склянки чаю до пункту призначення. Гаряча рiдина танцювала в такт поштовхам колiс потяга i щосекунди намагалася вийти за рамки своеi скляноi в’язницi.

Ілля працював провiдником лише кiлька мiсяцiв, але навiть за такий короткий час уже оцiнив усю важкiсть цiеi роботи.

За цi вiсiм з гаком тижнiв йому довелося розшукувати по вагону пасажира-зайця, надавати допомогу жiнцi пiд час епiлептичного припадку (яка потiм на нього за це ще й накричала), рятувати пасажирiв вiд потопу, коли зламався кран у туалетi та ще й декiлька разiв обваритися чаем.

Ілля усмiхнувся молодiй сiмейнiй парi, яка, очевидно, прямувала на вiдпочинок, i з великим полегшенням поставив чай на столик, радiючи, що гаряча рiдина залишилася там, де вона повинна бути.

Провiдник знав, що пасажири нещодавно сiли в потяг. Тож Ілля мав ще пройтися по вагону, запитуючи, чи потрiбно щось цим, здебiльшого невдячним людям.

Зазирнувши до чергового купе, провiдник побачив, що кiмнатка майже вiльна, зайняте лиш одне мiсце. Закинувши ноги в кросiвках прямо на простирадло, в купе сидiла красива руденька дiвчина в темнiй майцi та чорних легiнсах, якi обтягували ii стрункi нiжки. Дiвчина схилилася над своiм смартфоном, вочевидь гортаючи новини в соцiальнiй мережi.

– Привiт! – вирвалося в Іллi. Вiн сам знiтився вiд того, що бовкнув. «Ну, яке «привiт», ти ж на роботi!»

– Добрий вечiр! – виправився вiн.

– Привiт! – дiвчина грайливо поглянула в очi Іллi.

– Я… того… чаю не бажаете?

– Чаю? Нi, – дiвчина вiдклала телефон убiк, – а от вiд кави я б не вiдмовилася.

– Кава? Мг… А яка?

– Чорна i без цукру, будь ласка.

– Добре.

Ілля вийшов з купе, гепнувшись головою об перегородку.

Вiн миттево забув обiйти решту пасажирiв i попрямував робити каву прекраснiй рудоволосiй дiвчинi.

Коли вiн заливав окропом чорнi розчиннi крупинки кави, до його купе зазирнув чолов’яга з величезним пивним животом i лисiючою головою.

– Гей! – голос чолов’яга мав вiдповiдний до фiгури, надмiру гучний i неприемний, – скiльки можна чекати? Я тобi каву замовив уже пiв години тому.

«А я тобi не офiцiант!» – хотiлося вiдрубати.