Казка про Рудого і Квашеного

– У Самюеля Вусаня рахунок уже такий довгий, як його хвiст; iз жовтня вiн набрав у нас цiлу унцiю з трьома чвертями нюхального тютюну.

– А як щодо семи фунтiв масла по шилiнгу й три пенси, палички сургучу i чотирьох коробок сiрникiв?

– Розiшли iще раз усi рахунки усiм боржникам «iз глибокою повагою, – порадив Рудий.

Через деякий час вони почули якийсь шум у крамницi, так наче хтось штовхнув ухiднi дверi. Вони вийшли з пiдсобки. На прилавку лежав конверт, а поряд стояв полiцейський i щось записував у блокнот!

З Квашеним ледве припадок не стався, вiн почав гавкати, гавкати i мало не кидатися на полiцейського.

– Укуси його, Квашений, укуси! – шипiв Рудий з-за бочки iз цукром. – Це ж просто нiмецька лялька!

Полiцейський i далi щось занотовував у записниковi; двiчi вiн наслинив олiвця в ротi, а один раз вмочив його в патоку.

Квашений гавкав, аж поки не захрип. Але полiцейський так i не звернув на нього уваги. У нього були очi з бусинок, а шолом пришитий до голови нитками.

Нарештi пiд час останньоi спроби кинутися на полiцейського Квашений помiтив, що крамничка порожня. Полiцейський зник.

Проте конверт залишився.

– Як ти гадаеш, вiн часом не пiшов, щоб привести справжнього полiцейського? Боюся, що мене заберуть, – сказав Квашений.

– Нi, – вiдказав Рудий, який саме розпечатав конверт, – це тарифи й податки. Три фунти, 19 шилiнгiв, 11 пеннi й 3 фартинги.

– Це вже остання крапля, – зiтхнув Квашений.

Вони зачинили вiконницi й з’iхали. Але залишилися жити по сусiдству. Правду кажучи, деякi б хотiли, щоб вони помандрували кудись набагато далi.

Рудий тепер мешкае бiля кролячого селища. Я не знаю, яке в нього тепер заняття, але виглядае вiн солiдно й удоволено.

А Квашений працюе егером.

Закриття крамнички спричинило великi незручностi. Табiта Хап негайно пiдняла цiни на всi товари аж на пiвпеннi, i вона й далi вiдмовлялася давати кредит.

Звiсно, iснують роз’iзнi торговцi – м’ясник, рибалка й Тiмотi Пекар.

Але ж не можна жити на одних булочках iз кмином, i бiсквiтах, i здобах, навiть якщо бiсквiти такi смачнючi, як у Тiмотi!

Через деякий час мiстер Джон Вовчок разом iз дочками почав торгувати м’ятними цукерками i свiчками. Але в них не було звичних зручних свiчок, а для того, щоб винести з магазина свiчку довжиною в сiм дюймiв, потрiбно було аж п’ять мишей.