Феноменологія духу

Принцип кiлькостi, вiдмiнностi, не визначеноi поняттям, i принцип тотожностi, абстрактноi, мертвоi едностi, не спромагаються дати раду реальному неспокоевi життя i абсолютнiй диференцiацii. Отже, ця негативнiсть тiльки як паралiзована, а саме: як одиницi стае другим матерiалом цього пiзнання, що, будучи зовнiшньою дiею, зводить саморухливе до рiвня матерiалу, щоб мати тепер байдужий, зовнiшнiй неживий змiст.

Натомiсть фiлософiя розглядае не несуттевi визначення, а визначення вiдповiдно до ступеня iхньоi суттевостi; стихiя i змiст фiлософii – не абстрактне, або нереальне, а реальне, що самоутверджуеться й живе в собi; iснування у своему поняттi.

Це процес, що створюе своi моменти i проминае iх, i ввесь цей рух становить його позитивне i його iстину. Цей процес мiстить у собi й негативне, те, що можна було б назвати хибним, якби його можна було трактувати як таке, вiд чого слiд абстрагуватися. Радше сам зникущий елемент треба трактувати як суттевий, i то не в значеннi чогось фiксованого, вiдокремленого вiд iстини, що може мiститися поза нею де завгодно, так само як i не можна вважати, що iстина мiститься по другий бiк, мов нерухома мертва позитивнiсть. З’явище – це процес виникнення i зникання, процес, що сам не виникае i не зникае, а iснуе в собi й становить реальнiсть та рух життя iстини. Отже, iстина – це вакхiчне сп’янiння, коли немае жодного тверезого члена; оскiльки кожен член, вiдокремлюючись, водночас безпосередньо щезае, таке сп’янiння – це ще й прозорий простий спокiй. Судячи з цього руху, окремi постатi духу не iснують, немов визначенi думки, а е водночас i позитивними необхiдними моментами, i негативними та зникущими. В усiй повнотi руху, який розумiють як спокiйну цiлiсть, те, що в цьому процесi вирiзняеться й набувае окремого буття, зберiгаеться як самоспогад, чие iснування – це знання про себе, й водночас це знання е безпосереднiм iснуванням.

Цiлком може видатися необхiдним заздалегiдь визначити головнi пункти методу цього процесу, або ж науки.

Але його поняття полягае в уже сказаному, а властивий виклад його належить до сфери логiки, чи, радше, i е самою логiкою. Адже цей метод – не що iнше, як будова цiлого в його чистiй сутностi. Спираючись на те, що вже вiдоме нам у зв’язку з цiею темою, слiд усвiдомлювати, що навiть система iдей, пов’язана з визначенням, що таке фiлософський метод, теж належить уже минулiй стадii розвитку освiти та культури.