Феноменологія духу

Адже розглянута тема вичерпуеться не своею метою, а своiм опрацюванням, а реальне цiле – це не результат, а результат разом iз процесом його досягнення. Мета сама по собi – це безживне загальне, так само як тенденцiя – просто рух у певному напрямi, ще позбавлений своеi реалiзацii, а голий результат – це труп, який лишив тенденцiю за собою. Так само й вiдмiннiсть – це вже радше межа предмета чи теми; вона з’являеться там, де закiнчуеться тема, або ж е тим, чим тема не е. Отже, розгляд мети й результатiв, а також вiдмiнних рис та суджень того чи того дослiдника, – мабуть, легше завдання, нiж попервах видаеться.

Адже, замiсть дослiджувати тему, такий розгляд неминуче оминае ii; замiсть зосередитися на темi й поринути в неi, таке пiзнання завжди береться за щось iнше й радше переймаеться собою, нiж темою та цiлковитим заглибленням у неi. Найлегша рiч – висловлювати судження про те, що мае змiст та усталенiсть форми, трохи важче – зрозумiти його, а найважче – поеднати обидва процеси, розповiвши про нього.

Утвердження освiти та культури й боротьбу за вихiд iз безпосередностi субстанцiйного життя завжди слiд починати з формулювання загальних принципiв та позицiй, намагаючись спершу виробити якiсь загальнi думки про предмет, i водночас знаходити аргументи, якi пiдтримують чи спростовують iх, сприймати конкретну й багату повноту його визначальних рис, умiти послiдовно розповiсти про цей предмет i висловити про нього поважне судження. Такий початок освiти та культури одразу вiдкрие шлях серйозному життю в усiй його повнотi, i це дасть змогу набути досвiду i про сам предмет, а коли, крiм того, поняття сягне найдальших глибин серйозностi, таке пiзнання й такi судження знайдуть свое належне мiсце у мiркуваннях та розмовах.

Справжньою формою, в якiй iснуе iстина, може бути тiльки наукова система цiеi iстини. Посприяти наближенню фiлософii до форми науки, щоб фiлософiя позбулася своеi назви любовi до знань i стала справжнiм знанням, – ось та мета, яку я ставив перед собою.

Внутрiшня необхiднiсть, щоб знання стало наукою, полягае в самiй його природi, а задовiльне пояснення цiеi необхiдностi полягае лиш у викладi самоi фiлософii. Але зовнiшня необхiднiсть, тiею мiрою, якою ii розумiють загальним способом незалежно вiд таких випадкових чинникiв, як iндивiд та спонуки, якi впливають на нього, – те саме, що i внутрiшня, й полягае у формi, в якiй час репрезентуе буття своiх моментiв.