Феноменологія духу

Але будь-який додаток вiд нас зайвий не тiльки в тому аспектi, що поняття i об’ект, критерiй i те, що треба перевiрити, вже наявнi в самiй свiдомостi: адже й ми будемо позбавленi клопоту порiвнювати iх обох i дослiджувати у властивому значеннi цього слова, отже, якщо свiдомiсть сама себе перевiряе та дослiджуе, то нам i в цьому аспектi лишаеться тiльки придивлятися. Бо свiдомiсть, з одного боку, – це усвiдомлення об’екта, а з другого – самоусвiдомлення; усвiдомлення того, що е для неi iстиною, i усвiдомлення свого знання цiеi iстини.

Оскiльки i те, i те iснуе для однiеi свiдомостi, вона сама е iхнiм порiвнянням; саме ця свiдомiсть вирiшуе, чи ii знання про об’ект вiдповiдае цьому об’ектовi чи нi. Об’ект, щоправда, видаеться свiдомостi тiльки таким, яким вона знае його; свiдомiсть, здаеться, не може, так би мовити, стати позаду об’екта й побачити, яким вiн е не для неi, а в собi, а отже, не може це свое знання перевiрити в собi. Лише завдяки тому, що свiдомiсть узагалi знае про об’ект, в очах свiдомостi вже наявна вiдмiннiсть, що об’ект у собi – це одне, а знання про об’ект, або буття об’екта для свiдомостi, – зовсiм iнший момент. На цю вже наявну вiдмiннiсть i спираеться дослiдження. Якщо при цьому порiвняннi одне не вiдповiдатиме другому, свiдомiсть, здаеться, мае змiнити свое знання, щоб воно вiдповiдало об’ектовi; але при змiнi знання в очах свiдомостi змiнюеться фактично й сам об’ект, бо наявне знання було, по сутi, знанням про об’ект; зi змiною знання i сам об’ект стае iншим, бо вiн, по сутi, належить цьому знанню. Отже, свiдомiсть з’ясуе: те, що давнiше в ii очах було в?собi, не е в собi або що воно було в собi лише для неi. Тож коли у своему об’ектi свiдомiсть з’ясовуе, що ii знання не вiдповiдае цьому об’ектовi, то й сам об’ект уже не тримаеться; або змiнюеться критерiй перевiрки, коли те, чиiм критерiем вiн мав бути, не зберiгае своiх позицiй пiд час перевiрки; перевiрка в такому разi – перевiрка не тiльки знання, а й критерiю перевiрки.

Цей дiалектичний процес, який здiйснюе в собi самiй свiдомiсть, – i в своему знаннi, i в своему об’ектi, тiею мiрою, якою з нього перед нею постае новий i справжнiй об’ект, – i е, власне, тим, що називають досвiдом.

У зв’язку з цим у щойно згаданому процесi слiд наголосити на одному моментi, завдяки якому проливаеться нове свiтло на науковий аспект наступного пояснення. Свiдомiсть знае щось, i цей об’ект – сутнiсть, або в?собi, але вiн е в?собi й для свiдомостi, i тут з’ясовуеться двозначнiсть цiеi iстини.