Феноменологія духу

Таким чином у ii рух входить момент буття-в-собi, або буття-для-нас, що не репрезентуеться тiй свiдомостi, яка сама втягнена в досвiд; проте змiст того, що виникае перед нами, iснуе для неi, i ми розумiемо тiльки його формальний характер, або його чисте виникнення; для неi те, що виникло, е тiльки об’ектом, а для нас е водночас i рухом, i становленням.

Через таку необхiднiсть цей шлях до науки сам уже е наукою i, крiм того, коли зважити на змiст, наукою досвiду свiдомостi.

Досвiд, який свiдомiсть мае щодо себе, вiдповiдно до свого поняття не може бути чимсь меншим, нiж усiею системою свiдомостi, або всiм царством iстини духу, i то так, що моменти iстини поданi у властивiй iм визначеностi; не як абстрактнi чистi моменти, а як такi, якими вони е для свiдомостi, як такi, якою постае сама свiдомiсть у своiх вiдносинах iз ними, i завдяки цьому цi моменти цiлого е формами свiдомостi. Йдучи до свого справжнього iснування, свiдомiсть досягае точки, де вона позбуваеться iлюзii, нiби iй перешкоджае щось чуже, те, що iснуе тiльки для неi i е iншим для неi, точки, де з’явище стае тотожним сутностi i де, отже, ii пояснення збiгаеться з цiею самою точкою, етапом властивоi науки про дух; i, нарештi, якщо свiдомiсть осягне цю свою сутнiсть, вона визначатиме природу й самого абсолютного знання.

А. Свiдомiсть

І

Чуттева вiрогiднiсть, або «Це» i гадка

Знання, яке передусiм або безпосередньо е нашим об’ектом, не може бути чимсь iншим, як безпосереднiм знанням, знанням безпосереднього, або сутнього.

Розглядаючи його, ми теж повиннi бути безпосереднiми, приймати його як данiсть, таким, яким воно постае перед нами, тобто нiчого не змiнювати в ньому, не допускати, щоб до сприйняття домiшувалося розумiння.

Конкретний змiст чуттевоi вiрогiдностi видаеться, на перший погляд, найбагатшим рiзновидом пiзнання, ба навiть пiзнанням нескiнченного багатства, для якого нiде не iснуе меж нi в просторi та часi, де розгортаеться його багатство, нi в будь-якому фрагментi його повноти, в який, удаючись до безкiнечних подiлiв, ми намагаемося проникнути.

Крiм того, це пiзнання видаеться найправдивiшим, бо нiчого не пiдкидае вiд об’екта, а бере його в усiй повнотi. Але ця вiрогiднiсть видаеться насправдi найабстрактнiшою i найубогiшою iстиною.