Феноменологія духу

Ще меншою мiрою ця невибагливiсть, яка зрiкаеться науки, повинна претендувати на те, що такий захват i каламутнiсть становлять щось вище за науку. Тi пророчi балачки претендують, що вони е центром та основою, зневажливо поглядають на визначенiсть (horos) i зумисне утримуються вiд мiркувань, заснованих на поняттi та необхiдностi, – як вiд рефлексii, що, на iхню думку, може перебувати лиш у сферi скiнченного. Але, як е пуста широта, так е й пуста глибина; як е протяжнiсть субстанцii, що виливаеться в скiнченне розмаiття, не маючи сили пiдтримувати його еднiсть, так е i позбавлена змiсту iнтенсивнiсть дискурсу, що, пiдтримуючи себе як чисту силу, яка не мае вияву, стае тим самим, що й поверховiсть.

Сила духу велика тiею мiрою, якою вiн засвiдчуе себе, його глибина глибока тiею мiрою, якою вiн, розкладаючи себе, спроможний поширюватись i втрачати себе. Водночас, коли це позбавлене понять субстанцiйне знання вдае, нiби занурило власне Я в сутнiсть i, дотримуючись святостi та iстинностi, фiлософуе, воно приховуе вiд себе, що, замiсть вiдданостi Боговi, воно, зневажаючи мiру та визначенiсть, радше то засвiдчуе випадковий характер свого змiсту, то приписуе Боговi власну свавiльнiсть. Вiддавшись нескутому шумуванню субстанцii, такi люди гадають, нiби, закутавши самоусвiдомлення та зрiкшись усякоi тями, вони стануть Божими обранцями i Господь надасть iм мудростi увi снi, але саме з цiеi причини те, що вони отримують i створюють увi снi, – теж лише мрii.

А втiм, неважко добачити, що наша доба перехiдна, народжуеться новий перiод.

Дух розiрвав iз дотеперiшнiм свiтом свого буття та поняттями i намiрився занурити iх у минувшину i взятися до працi свого перетворення. Дух нiколи не перебувае у спокоi, а завжди бере участь у поступовому русi. Але, як i у випадку дитини, коли пiсля довгого перiоду спокiйного живлення перший вiддих уривае всю поступовiсть неперервного процесу розвитку, – вiдбуваеться якiсний стрибок i народжуеться дитина, – так i дух, що формуе сам себе, повiльно i спокiйно доростае до своеi новоi постатi, один за одним втрачае елементи будови свого попереднього свiту, i про те, що вiн уже заточуеться, свiдчать лише поодинокi симптоми; легковажнiсть, а водночас нудьга, якi охоплюють сутне, непевнi здогади про щось невiдоме – все це провiсники наближення чогось iншого. Це поступове розкришування, яке не змiнюе зовнiшнього вигляду цiлого, уривае схiд сонця, що, наче блискавка, миттю висвiтлюе всю структуру нового свiту.