Феноменологія духу

При реальнiй спробi сказати про це, папiр просто розкришиться в них у руках, а тi, хто почне його опис, не зможуть його закiнчити, а будуть змушенi лишити його iншим, яким зрештою доведеться визнати, що вони говорять про рiч, якоi не iснуе. Вони, звичайно, мають на увазi цей клапоть паперу, що тут цiлком iнший, нiж той, про який згадано вище, але говорять про реальнi речi, зовнiшнi або чуттевi об’екти, абсолютно одиничнi сутностi й т. д., тобто сповiщають про них тiльки загальне; отже, те, що назване невимовним, – це не що iнше, як неiстинне, нерацiональне, просто припущене.

Коли про рiч ми кажемо тiльки те, що це реальна рiч, зовнiшнiй об’ект, ми висловлюемо лише найзагальнiше i стверджуемо радше ii тотожнiсть з усiма речами, нiж вiдмiннiсть вiд них.

Кажучи: одинична рiч, я стверджую, що вона радше цiлком загальна, бо геть усi речi одиничнi; так само й ця рiч е всiм, що нам заманеться. Коли визначити той папiрець точнiше, скажiмо, цей клапоть паперу, то кожен i будь-який папiр е цим клаптем паперу, i я знову висловив щось загальне.

Якщо я захочу допомогти мовi, що мае божественну природу (яка полягае в безпосередньому перекрученнi гадки та перетвореннi ii в щось iнше, щоб не дати iй навiть дiйти до слiв), вказавши на цей клапоть паперу, я пересвiдчусь, у чому фактично полягае iстина чуттевоi вiрогiдностi: я вкажу на нього як на тут, тут iнших тут, або як на просту сукупнiсть багатьох тут, тобто щось загальне; я беру його таким, яким вiн е насправдi; замiсть знати якесь безпосередне, я вважаю його за iстину, я сприймаю.

II

Сприйняття, або Речi та iхня оманливiсть

Безпосередня вiрогiднiсть не привласнюе собi iстину, бо ii iстина – це загальне, зате хоче взяти собi це. Натомiсть сприйняття [Wahrnehmung] вважае те, що в його очах е сутнiм, за загальне. Якщо загальнiсть – загалом принцип сприйняття, то загальнi i його моменти, якi безпосередньо диференцiюються в ньому: Я – це загальне Я, об’ект – загальний об’ект.

Той принцип постав перед нами, i тому наша перцепцiя сприйняття – це вже не перцепцiя, що мае, як-от у випадку чуттевоi вiрогiдностi, з’явлюваний характер, а необхiдний процес. Із виникненням принципу постають водночас i обидва моменти, що, з’явившись, одразу розпадаються: один з них – процес показування, другий – цей самий процес, але як щось просте; перший момент – це процес сприйняття, а другий – об’ект сприйняття.