Феноменологія духу

Але проста, самототожна загальнiсть i сама вiдрiзняеться вiд цих своiх визначеностей та незалежна вiд них; вона е чистими самовiдносинами, або середовищем, де е цi всi характеристики; в ньому, немов у простiй едностi, вони пронизують одна одну, не впливаючи одна на одну: адже саме внаслiдок участi в цiй загальностi вони байдужi одна до одноi. Це абстрактне загальне середовище, яке можна назвати речовiстю загалом, або чистою сутнiстю, – це, як доведено, не що iнше, як тут i тепер, а саме: проста сукупнiсть численних тут i тепер, але цi численнi тут i тепер у своiй визначеностi й самi е просто загальними.

Ця сiль – просте тут i водночас вона розмаiта: бiла, а також подразлива, також мае форму кубiчних кристалiв, також мае певну вагу тощо. Всi цi численнi властивостi мiстяться в одному простому тут, де пронизують одна одну; жодна з них не мае якогось iншого тут, нiж решта, кожна е всюди в тому самому тут, де мiстяться й iншi; водночас, не будучи подiленими рiзними тут, вони не впливають одна на одну в цьому взаемопронизуваннi: бiле не впливае на кубiчне й не змiнюе його, цi обидвi властивостi не впливають на смак i т.  д.; навпаки, оскiльки кожна з них – простi самовiдносини, вона лишае решту властивостей у спокоi i пов’язана з ними тiльки вiдносинами байдужостi, отим також. Отже, це також i саме е чистим загальним, або середовищем, речовiстю, що тримае iх укупi.

Лиш у цих вiдносинах, що виникли, можна спостерегти, як розвиваеться характер позитивноi загальностi, але тут перед очима постае ще один аспект, на який теж треба звернути увагу.

Ось вiн. Якби багато визначених властивостей були абсолютно байдужi одна до одноi i були цiлковито пов’язанi тiльки самi з собою, вони не були б визначеними: адже вони визначенi лише тiею мiрою, якою вiдрiзняються вiд iнших i пов’язанi з ними як iхнi протилежностi. Але внаслiдок такого протиставлення вони не можуть iснувати разом у простiй едностi свого середовища, еднiсть якого для них не менш суттева, нiж заперечення; процес диференцiацii цих властивостей, тiею мiрою, якою вони не байдужi одна до одноi, а вiдкидають, заперечують одна одну як iншу, припадае, таким чином, на це просте середовище, i тому це середовище не просто також, еднiсть, байдужа до того, що в нiй, а також одне, еднiсть, що вiдкидае. Одне – це момент заперечення як такий, що простим способом пов’язуеться сам iз собою й вiдкидае iнше, i завдяки йому речовiсть визначена як рiч.