Феноменологія духу

Оскiльки водночас для нього iснуе розмаiття, його метод – це пов’язування мiж собою рiзних моментiв свого осягання, але якщо в цьому порiвняннi проступить якась нетотожнiсть, то ця неправда властива не об’ектовi, бо вiн самототожний, а сприйняттю. Подивiмося тепер, який досвiд здiйснюе свiдомiсть у своему реальному сприйняттi. Для нас цей досвiд уже мiститься в щойно даному розвитку об’екта та ставленнi свiдомостi до нього i буде тiльки розвитком наявних там суперечностей. Об’ект, який я осягаю, постае передi мною як чисте одне; крiм того, я усвiдомлюю в ньому властивiсть, що е загальною, а отже, трансцендуе одиничнiсть об’екта.

Тому перша форма буття об’ективноi сутностi як одного не була ii справжнiм буттям, а оскiльки об’ект тут – iстина, неправда припадае менi, тож мое осягання було неправильним. З огляду на загальнiсть властивостi я повинен сприймати об’ективну сутнiсть радше як якусь спiльноту взагалi. Крiм того, я сприймаю тепер властивiсть як визначену, таку, що протиставлена iншому й вiдкидае його. Таким чином я фактично не осягаю правильно об’ективну сутнiсть, коли визначаю ii як спiльноту з iншими або як неперервнiсть, i радше мушу, з огляду на визначенiсть властивостi, розривати неперервнiсть i утверджувати об’ективну сутнiсть як одне, що вiдкидае. У вiдокремленому одному я виявляю багато таких властивостей, якi не впливають одна на одну, а байдужi одна до одноi; я, отже, сприймав об’ект неправильно, осягаючи його як те, що вiдкидае, бо вiн, бувши ранiше тiльки неперервнiстю взагалi, тепер е загальним спiльним середовищем, де iснують численнi властивостi як чуттевi загальностi i де кожна з них iснуе для себе i як визначена вiдкидае решту. Внаслiдок цього просте та iстинне, яке я сприймаю, – це теж не загальне середовище, а одинична властивiсть для себе, яка, проте, не е анi властивiстю, анi визначеним буттям, бо тепер вона i не пов’язана з якимсь одним, i не мае вiдносин з iншими. Адже властивiстю вона е тiльки в одному, а визначеною – лиш у вiдносинах з iншими. Тож як чистi самовiдносини вона лишаеться тiльки чуттевим буттям узагалi, бо вже не мае в собi характеру негативностi, а свiдомiсть, яка тепер мае й чуттеве буття, е лише гадкою, тобто цiлковито покинула сферу сприйняття й повернулася в себе. Проте чуттеве буття i гадка самi переходять у сприйняття: я вiдкинутий до початку i знов утягнений у те саме коло, що касуе себе в кожному моментi й загалом.