Чорт зна що. Запропаща душа

– Киш! – скрикнула й заплескала в долонi, але кiт настовбурчився та й, наблизившись до неi стрибками, випустив величезнi кiгтi i став ними шкребти землю, страшно блискаючи зеленими очицями так, що вiдсвiт падав на сусiднi кущi й тин. Його нявчання стало ще гучнiшим, i вiн, вигинаючись, почав рости доти, доки не вирiс iз добре теля…

Найда хотiла втекти, але не змогла: ноги мов приросли до землi; хотiла закричати, але язик задубiв i не рухався. А тим часом котяра смачно позiхнув (при цьому i його червоний язик скрутився, мов змiя) i, ставши на заднi лапи, простяг до неi вусату морду…

– Тьху! – крикнула Найда i сховала личко.

– За що ж ти сваришся? – спитав у неi нiжний та солодкий голос.

Найда зиркнула з-пiд лоба й бачить – перед нею стоiть уже не кiт, а Явтух, ii Явтух, милий суджений… Вона не може надивитися i очам своiм не повiрить…

– Се ти, Явтусю?

– Я, моя кралечко!

– Як же ти налякав мене! А менi бозна-що привидiлося!

І вона кинулася йому на шию, не помiчаючи, що Явтух чомусь на ii ласку вiдповiв дещо холодно.

Проте послушно дав себе затягти в хату. Там його зустрiв радiсний гомiн – всi, виявляеться, на нього чекали i дуже йому втiшенi. Найда, розвеселiвши, бiгала по хатi й ставила на стiл миски з пригощенням. А Явтух, крутячи вуса i набурмосившись, стояв посеред хати, не знявши шапки, та тiльки стрiляв очима.

Найда всипала в миску вареникiв. Усi при цьому покинули балачку i, хрестячись, сiли за стiл. Довгi дерев’янi шпички потяглися до миски.

Лише Явтух сидiв у шапцi, склавши руки.

– А ти чого оце паном розсiвся? – буркнула Найда, дратуючись його неввiчливiстю. – Не велика птаха, сам наiсися. На рушника та затули шаровари, а то ще якраз iз вусiв капне.

Явтух нагнувся до столу i роззявив рота. У ту ж мить дивнii дiла почали вiдбуватися на столi. Одна з карафок, що мала вигляд индика, як любили робити цей посуд у старосвiтськi часи, прокричала, наче жива, нахилила голову до шклянки i з носа ii побiг струмiнь вишнiвки… Шкляночка, перехиляючись з боку на бiк, пiдiйшла до самих вусiв Явтуха, пiдставила край до його вуст – i вишнiвки мов не було.

Вслiд за тим на столi стали переставлятися з мiсця на мiсце сiльнички, брага, млинцi й хлiб. У одного парубка в кишенi були горiхи. Раптом кишеня розтулилася i горiхи, наче горобцi, стали вилiтати звiдти просто в рот Явтуха, котрий тiльки лускав iх.

Довго нiхто не мiг отямитися вiд подиву.