Чорт зна що. Запропаща душа

А то якось побачили, що вiн iз лiсу почав зносити всяк день костелi (дрючки). Звiдуються у нього:

– Нащо тi рогатини? Чому дерева ти у монастирi спориш (нагромаджуеш)? Котрому лиху в церквi зарадити хочете?

Вiдказав iм:

– Перш за все самим вам то ся знадобит, коли ви, монахи, п’янii порвете битися. Кровопролитiя сподiваюся межи калугерами i попами, великого п’янства. А друге, нерозумно ви мислите. Та ж як прийдуть у монастир розбiйники, аби вiдiбрати ваш маеток, то ви костелями ся вооружiте.

І так сталося, що тii чорноризцi ся впили, i покирвавилися, i потовклися за радою сатани Найди. Аж тодi лиш домислилися, же ест то сатанинська справа. І зiбравшися на собор, всi разом осудили его огневi предати, аби спалити чорта. Але вiн, лакомця хитрий i своею мудростю не дурняковатий, почне ся в них просити i мовити:

– Я вам служив, як мiг, i вiд пана привiз пшеничний стiг, коли вам не було що iсти. Прошу вас, спомнiте ж, а не предайте до вогню. Звольте водою м’я загубити – втопити.

А вони не знали, чого вiн хоче насправдi. Отож просьбу його монахи сповнили, спитавши:

– Де тя маемо у воду веречи (кинути), в котрому хуторi?

І вiдповiв:

– Везiте у град (мiсто) i з мосту м’я верзiть (скиньте).

І вони го послухали, а зробили тое дурнiйшое дiло. І вiдтодi хто б не iшов тим мостом, а чорт iз болота ся вихопит горi (вискочить догори) i наполохае. Та так, що цiлi вози i немало добра людського, i самi люди не раз топилися. За якийсь час мусив град зостатися пустинею без людей, а чорт став панувати в ньому.

Ганна Барвiнок

Справжне прiзвище – Олександра Бiлозерська-Кулiш. Народилася 23.IV.1828 р. на хуторi Мотронiвка бiля Борзни на Чернiгiвщинi. Вчилася в приватних пансiонах. Пiдтримувала дружнi контакти з Т. Шевченком, залишила про нього спогади. Пiсля розгрому Кирило-Мефодiiвського товариства виiхала до Тули, куди був засланий ii чоловiк П. Кулiш, з 1854 р. жила в Петербурзi, а з 1883 р. оселилася в Мотронiвцi.

Лiтературну дiяльнiсть почала 1858 р., першi твори опублiкувала в альманасi «Хата» i журналi «Основа», згодом друкувалася в «Киевской старине», альманахах «Руська хата», «Рада», «Перший вiнок», «Наша доля». Померла 23.VI (6.VII) 1911 р. на хуторi Мотронiвка.

Барвiнок орiентувалася на «стенографiчне» змалювання селян i побуту, добре знала сiльськi звичаi i фольклор, записала чимало народних пiсень, створила на iхнiй основi ряд оповiдань.