Чорт зна що. У кігтях Хапуна

Од того Перунового грюкоту не лише завалилася i зрiвнялася з землею моя дебра й улюблене мое житло, що було там близько з харчем моiм i дерев’яними та терновими хащами, але й численнi великi дерева, що були поблизу, й мое, в якому був я, вирвалися з корiнням й упали на землю; i все листя в усьому тому лiсi з усiх дерев, хоч i не час iще був, упало на землю i, наче спалене з усiма травами та лiсовим биллям, послалося по землi одним шаром пiчного попелу, а лiс лишився на землi без листя, неначе сухий.

Вiд цього страшного видiння та грюкоту, холоду, й смороду, i падiння на землю зi своiм деревом я втратив усi чуття своi i лежав мертвий у тому деревному дуплi до пiвдня. Опiвднi, коли моя плоть нагрiлася вiд сонячного тепла i пiвденний тепло-холодний вiтер вивiяв сатанинський сморiд, що був у всьому лiсi, то й я вiдчув у собi пробудження життя, заледве вилiз iз тiсного мого деревного дупла i, бачачи в усьому лiсi порох, попiл i голi дерева та не маючи, вiдтак, нiчим себе прохарчувати, а до того ж боячись, щоб той сатана не вилiз знову на свiт через залишену пiсля себе нору i не вiдiгнав своiм страхом мого вiд мене духу, бiг, бiг i бiг, не дивлячись куди, i перебiг за кiлька день довгi поля, лiси й дiброви, гори, долини й болота та й прибiг у цю незнайому пустиню.

І це вже третiй день тиняюсь у нiй голодний i спраглий, нiкого в нiй не зустрiчаючи i не можучи пiдкрiпити чимось свою плоть вiд отаких, що оце розповiв тобi, страхiв i переживань, що геть виснажують мене й нахиляють до смертi. Нинi, уздрiвши тебе, персоно любого нашого роду, радiю серцем i вже не боюсь умерти перед твоiми очима.

Це вирiкши, вiн упав, плачучи, перед ноги сатира, якого зустрiв був у Скитських пустинях. Той же, пiдвiвши його вiд землi i так само плачучи, сказав до нього:

– Друже, коли правду кажеш i коли демонська сила своiми пiдступами знамiрюеться навести такi бiди i злопригоди православному християнському украiнському народовi, то бiжiмо звiдсiля в iншi найдальшi краiни й пустинi, щоб i ми не були тут зловленi тими демонськими хитрощами й не впали в несподiване зло.

Вирiкши це, пiшли вони вiдразу в глибину пустинi. Стояла тодi нiч, а один скитський анахорита, що тулявся пiсля розорення турчином свого монастиря сам-один у пустинi, клякнув був у лiсовiй густинi на молитвах.