Місячна долина

Ну, а тепер – уявiть собi, що ми боксуемо для власноi втiхи десь на задвiрку, i Бiл раптом розбивае пальця об мою голову? Ми, звичайно, зараз же рукавицi набiк, я притьмом обмотую йому бiдолашного пальця холодним компресом i гарненько бинтую, щоб запобiгти запаленню. Але тут не те. Це змагання для гулящих глядачiв, що заплатили грошi i хочуть бачити кров; i вони таки доб’ються кровi. То не люди, то – вовки!

Йому треба було берегтися, ну i я на нього не напосiдав. Я й сам збентежився – не знав, що чинити.

Тiльки вдавав, що боксую. А глядачi це помiтили й загорлали:

«Який це бокс?!.. Шахрайство! Шахрайство! Загили йому! Стоiмо за тебе, Робертсе!..» – i всяке таке казна-що.

«Бийся! – люто шепоче менi суддя. – Бийся, а нi – то я дисквалiфiкую тебе – тебе, чуеш, Бiле!»

Кепська справа. Нечесна. І знаете, за вiщо ми боролися? За сотню доларiв. Ви тiльки здумайте! Я мусив скiнчити боротьбу й зробити все, щоб скалiчити свого друга, бо, бачте, отi дармобити на нас грошi поставили!.. Гарно, нема чого казати! Ну, то це й був мiй останнiй виступ.

Нiколи вже нога моя не ступить на ринг!

«Годi, – кажу я до Мерфi пiд час клiнчу, – бога ради, Бiле, – годi!» – А вiн менi пошепки: «Не можу, Бiле, – сам знаеш, не можу».

Тодi суддя розборонив нас, а юрба загаласувала й затупотiла.

«Ну ж бо, доконай його, Робертсе, катiв сину!» – каже менi суддя; а я його к бiсу посилаю, i знов ми з Бiллi входимо в клiнч, i знов Бiллi забивае свого хворого пальця, i з болю йому кривиться обличчя.

І це гра? Нi, таке вже годi! Думаете, приемно дивитися в вiчi чесному хлопцевi, що корчиться з болю? Адже ж ти любиш його i знаеш, що вiн тебе любить, а проте завдаеш йому болю, – то хiба це спорт? Я не мiг того знести. Але глядачi поставили на нас своi грошi, i до нас iм дарма! Ми продалися за сто доларiв i мусимо вiдробляти.

Слово честi, Сексон, я хотiв перескочити через канат i пустити кров отим крикунам, що так прагнули кровi.

«Кiнчай, бога ради, – шепнув менi Бiллi в цьому клiнчi.

– Збий мене з нiг, бо не можу ж я сам упасти».

І знаете, Сексон? Я заплакав, заплакав отам на рингу, пiд час отого клiнчу. «Не можу, Бiле», – шепочу я йому й обiймаю, як брата. А розлютований суддя розтягуе нас у рiзнi боки, i клятi вовки гарчать:

«Вiн у тебе в руках!», «Доконай його!», «Кiнчай!», «Зацiди йому в зуби, щоб гепнув!»

«Доконай мене, Бiллi, не будь свинею», – благае вiн i дивиться на мене так лагiдно, а суддя знову рознiмае нас.