Місячна долина

Мiсячна долина

Джек Лондон

Зарубiжнi авторськi зiбрання

Великий романтик Джек Лондон (1876–1916), незважаючи на те, що на його долю випало багато розчарувань, попри все вiрить у Людину й вiчне кохання мiж чоловiком i жiнкою. Девiз його героiв – нiколи не здаватися. Роман «Мiсячна долина» – оптимiстична iсторiя подолання труд- нощiв, яку автор показав на прикладi однiеi сiм’i. Подii розгортаються в Америцi на початку ХХ столiття: Велика депресiя ще не почалася, але вже вiдчуваеться напруга, вiдбуваються сутички мiж страйкарями й штрейкбрехерами.

Проте Лондон наголошуе, що змiнити можна все, якщо бути розумним i не боятися ризикувати. Головнi героi роману – Бiлл Робертс i Саксон Браун – познайомилися на танцях в Оклендi. Бiлл вiдразу зрозумiв, що це саме та дiвчина, з якою вiн готовий пройти через все свое життя. У важку хвилину, коли Бiлл опиняеться на самому днi життя, саме Саксон заражае чоловiка нездiйсненною, як здавалося iхньому оточенню, мрiею: знайти на землях Калiфорнii чудове мiсце, де вони почнуть нове життя, працюючи на землi. Друзi, смiючись, кажуть, що таке мiсце е хiба що на Мiсяцi. А Бiлл i Саксон пiшки мандрують до Калiфорнii в пошуках власного раю, бо дорогу подолае той, хто йде… Ранiше видавництво «Фолiо» випустило друком збiрку «Бiлий Зуб», романи «Серця трьох», «Мартiн Іден» i «Дочка снiгiв».

Джек Лондон

Мiсячна долина

Вперед мчiть, конi!

Хай стелиться вам шлях,

Хай ляжуть борозни карбами:

Вiдплатиться вам по трудах, —

Пашня розквiтне й забуя

У сяйвi сонця над ланами.

Книга перша

Роздiл І

– Чуеш, Сексон? Ходiм-бо, ходiм. Хоч би й до «Каменярiв». У мене знайдеться там багато знайомих кавалерiв, i в тебе не менше… Гратиме оркестр «Ель Вiста», – а вiн грае – сама знаеш, як хороше! Ти ж так любиш танцювати…

Гладка старша жiнка, що була оподаль дiвчини, не дала iй закiнчити: вона стояла спиною до неi, i спина ii – згорблена, опукла й безформна – раптом почала конвульсiйно здригатися.

– Боже! – скрикнула вона.

 – Боже мiй!

Немов той звiр у пастцi, дико позирала вона довкола, очима обводячи стiни великого побiленого покою. Повiтря пашiло жаром i дихало парою, що вiд вогкоi бiлизни iз шипiнням звивалася з-пiд гарячих прасок. Тут працювало багато жiнок i дiвчат: усi вони, не розгинаючи спин, безперервно совали прасками по дошках; котрi стояли ближче до старшоi жiнки, зиркнули в той бiк, i це вiдбилося на справностi роботи – на мить праски загальмували свiй рух.