Моральні листи до Луцилія. Том II

Невже ми будемо переконувати або умовляти натовп такими умовиводами? Невже з iхньою допомогою доб’емося ми того, що римляни знову потягнуться до бiдностi i вихвалятимуть ii, опору i базову силу своеi держави? Що вони устрашаться своiх багатств, згадають, що знайшли iх у переможених, звiдки й проникли в незаплямоване, славне стриманiстю мiсто пiдкупи, i роздачi, i заколоти? Що з надмiрною пристрастю до розкошiв почали вони виставляти напоказ добуте у багатьох племен? Що вiдiбране одним народом у всiх ще легше може бути вiдiбране всiма у одного? Краще переконати в цьому i проганяти пристрастi, нiж визначати iх.

Якщо нам це пiд силу, будемо говорити хоробро, якщо нi, то хоч вiдверто.

Бувай здоровий.

Лист LXXXVIII

Сенека вiтае Луцилiя!

(1) Ти бажаеш знати, що я думаю про вiльнi науки i мистецтва. Жодну з них я не поважаю, жодне не вважаю благом, якщо плiд його грошi. Тодi вони – продажнi ремесла i хорошi до тих пiр, поки пiдготовлюють розум, не утримуючи його довше.

На них слiд затриматися, лише поки душа не в змозi зайнятися нiчим важливiшим; вони – наше навчання, а не наша робота.

(2) Чому вони названi вiльними, ти бачиш сам: тому що вони достойнi вiльноi людини. Втiм, е тiльки одне справжне вiльне мистецтво – те, що дае свободу: мудрiсть, найвище, мужне i благородне з них, а все решта – дрiбницi, гiднi для дiтей. Невже ти вiриш, нiби в них е якесь благо, хоч сам бачиш, що немае людей нижчих i розпуснiших, нiж iхнi вчителi? Всi цi речi треба не увесь час вчити, а один раз вивчити.

Дехто вважав за потрiбне розiбратися, чи можна завдяки вiльним мистецтвам i наукам стати людиною добра. Та вони i не обiцяють цього, i навiть не прикидаються, нiби знають таке!

(3) Граматик турбуеться тiльки про наше умiння говорити, а коли побажае вiн пiти далi, – займеться iсторiею чи вiршами, якщо розсуне своi межi так, що ширше нiкуди. Та чи прокладаеться шлях до доброчинностi поясненням складiв, ретельнiстю у виборi слiв, запам’ятовуванням драм, правилами складання вiршiв, рiзновидностями рядкiв? Чи це звiльняе нас вiд страху, викорiнюе жадiбнiсть, приборкуе похiть? Перейдемо до геометрii, до музики: i в них ти не знайдеш нiчого такого, що наклало б заборону на страх чи жадiбнiсть.

А кому вiн невiдомий, для того всi знання марнi.

(4) Треба подивитись, чи навчають цi наставники доброчинностi; якщо не навчають, то iм нiчого викладати; якщо навчають, то вони фiлософи.