Моральні листи до Луцилія. Том II

Ось Посiдонiй (по-моему, один з тих, чий внесок в фiлософiю бiльший, нiж чийсь iнший): йому хочеться описати спочатку, як однi нитки сукаються, iншi тягнуться з м’якого розпушеного волокна, потiм як пiдвiшений тягар випрямляе i натягуе основу, як пропущений уток, щоб пом’якшити жорсткiсть основи, яка стискае його з двох бокiв, бердом притискаеться нитка до нитки, i вiн говорить, нiби ткацьке мистецтво винайшли мудрецi, забуваючи, наскiльки пiзнiше було придумано бiльш тонкий його вид, коли

Тримае основу навiй; станок – роздiляе тростинка;

Ось вже вставлено i уток мiж гострих зубцiв: пальцi

Перебирають його.

Проводячи мiж нитками основи

Зубцями берда, його прибивають вони, вдаряючи…

А що коли б довелось йому подивитись на тканини нашого часу, з яких шиеться одяг, який не тiльки нiчого не приховуе, а й не захищае не тiльки тiло, а й сором?

(21) Потiм вiн переходить до землеробiв i не менш красномовно описуе землю, кiлька разiв зорану плугом, щоб пухкий грунт легше давав шлях кореням, а пiсля кинутi в борозну насiння i трави, виполотi вручну, щоб потiм випадкова дика прорiсть не погубила посiви.

І це, за його словами, е справою мудреця, наче зараз землероби не придумують багато нових способiв збiльшити родючiсть.

(22) А потiм, не задовольняючись цими умiннями, вiн посилае мудреця до млина i до пекарнi. Ось що вiн розповiдае про це, як мудрець, наслiдуючи природу, почав виробляти хлiби: «Зерна в ротi подрiбнюються твердiстю зубiв, коли вони сходяться, а що не потрапляе пiд них, те язик пiдштовхуе до тих же зубiв; потiм примiшуеться слина, щоб ковток легше прослизнув в горлянку; а потрапивши в утробу, iжа перетравлюеться теплом шлунка i лише тодi переходить в тiло.

(23) Наслiдуючи цей приклад, хтось поклав один шорсткий камiнь на iнший, на подобу зубiв, половина яких непорушна i очiкуе на рух iншоi половини. Потiм тертям каменя об камiнь вiн почав подрiбнювати зерна, перемелюючи iх знову i знову, поки вони, розтертi багато разiв, не подрiбнилися зовсiм.

Потiм вiн полив муку водою i взявся старанно мiсити ii, поки вона не стала м’якою; тодi вiн вилiпив хлiб, який спочатку пiкся в гарячому попелi i на розпечених цеглинах; пiзнiше були винайденi печi та iншi пристроi, де жар ми доводимо до певного стану на наш розсуд». Не вистачае тiльки, щоб вiн i чоботарське ремесло оголосив винаходом мудрецiв!

(24) До всього цього додумався розум, – але не воiстину правий розум.