Моральні листи до Луцилія. Том II

(29) Потiм вона йде до початку всiх речей, до закладеного в основу всього вiчного розуму i сили, що розвивае насiння сущого, кожне на свiй лад. Потiм вона береться за дослiдження душi, – звiдки вона, де вона, чи довговiчна, на скiльки членiв роздiлена. Потiм фiлософiя переходить вiд тiл до безтiлесного, розбираючи, що таке iстина та якi ii докази, i ще – як розрiзнити двозначне в життi i в словах, бо i тут i там iстина й обман перемiшанi.

(30) Я стверджую, що мудрець не вiдiйшов вiд низьких ремесел, як вважае Посiдонiй, а взагалi до них не наближався.

Вiн би вирiшив, що недостойне винаходити щось недостойне вiчного вжитку, не взяв би того, що доведеться вiдкласти.

(31) «Анахарсiс, – говорить Посiдонiй, винайшов гончарний круг, на якому лiплять глеки». А потiм, зустрiвши гончарний круг у Гомера, волiють думати, нiби пiдробленi цi вiршi, а не переказ. Я не заперечую, що цю рiч створив Анахарсiс; а якщо так, значить, винайшов ii мудрець, – але не як мудрець: бо всi мудрецi багато що роблять не як мудрецi, а як люди.

Уяви собi швидконогого мудреця: вiн всiх обжене, але як швидконогий бiгун, а не як мудрець. Я б хотiв показати Посiдонiю склодува, який диханням надае склу багато таких форм, яких не вилiпить i умiла рука. А спосiб цей вiдшукали пiсля того, як стало неможливим вiдшукати мудреця.

(32) «Демокрит, – стверджуе Посiдонiй, – за переказами, винайшов склепiння, в якому вигин ухилу покладених каменiв замикаеться серединним каменем».

 – А це, по-моему, неправда. Бо незаперечно були i до Демокрита мости й ворота, а iх верхня частина майже завжди вигнута.

(33) І потiм ви забули, що той же Демокрит нiбито винайшов спосiб пом’якшувати слонову кiстку, перетворювати розплавлену гальку в смарагди – таким способом i досi фарбують пiдходящi для цього камiнцi. Нехай це винайшов мудрець, – але робив це вiн не як мудрець: бо i вiн робить багато такого, що люди нерозумнi, як ми бачимо, роблять не гiрше чи навiть ще краще й бiльш вмiло.

(34) Ти запитуеш, що дослiджував, що зробив ясним для всiх мудрець? По-перше, природу, за якою вiн не в приклад iншим живим iстотам слiдкував очима, досить уважними до всього божественного. По-друге, закон життя, який вiн узгодив iз загальним законом, навчивши людей не тiльки знати богiв, але й наслiдувати iх, i все випадкове сприймати як призначене ними.