Моральні листи до Луцилія. Том II

У звичайному своему станi дух ii не схильний нi до хвилювань, нi до скорботи, нi до страху, але е багато зовнiшнiх причин, якi здатнi його хвилювати».

(15) Ось що примiром вони хочуть сказати: людина хоч i не гнiвлива, та iнколи бувае у гнiвi; хоч i не боязка, та iнколи боiться; тобто вада остраху iй чужа, та вiдчуття боязнi знайоме. Якщо погодитись з цим, то острах, з’являючись все частiше, перейде у ваду, i гнiв, допущений в душу, змiнить стан цiеi душi, що ранiше не знала гнiву.

(16) І далi: хто не зневажае зовнiшнi причини i чогось боiться, той, коли треба буде хоробро йти на вогонь i клинки заради вiтчизни, законiв i свободи, буде зволiкати i пiде серцю наперекiр.

А в мудрому такого лицемiрства бути не може.

(17) Окрiм того, я вважаю, треба ось на що звернути увагу: не треба змiшувати двi речi, якi слiд доводити окремо. Що тiльки чесне е благом, – це один умовивiд; а що для блаженного життя досить доброчинностi – iнше. Якщо тiльки чесне е благом, то всi погодяться, що для блаженного життя досить доброчинностi; i навпаки – нiхто не визнае, що тiльки чесне е благом, якщо доброчиннiсть одна лише робить нас блаженними.

(18) Ксенократ i Спевсiпп вважають, що блаженним можна стати i завдяки однiй доброчинностi, а ось чесне не е единим благом. І Епiкур вважае, що той, хто володiе доброчиннiстю – блаженний, але самоi доброчинностi не досить для блаженного життя, тому що блаженними робить насолода, що насолода витiкае з доброчинностi, а не вона сама.

 – Безглузда вiдмiннiсть! Бо ж вiн сам стверджуе, що немае доброчинностi без насолоди. А якщо вона завжди i нерозривно з нею пов’язана, значить, досить i ii однiеi: бо насолода, без якоi доброчинностi не бувае, завжди при нiй, навiть коли вона одна.

(19) Безглуздим е i твердження, нiби блаженним можна стати i через одну лише доброчиннiсть, але вищого блаженства нею не досягнути. Я не розумiю, як це можливо. Блаженне життя мiстить в собi довершене благо, неперевершене нiчим, а якщо це так, то й блаженство довершене.

Якщо немае нiчого бiльшого й кращого, нiж життя богiв, а блаженне життя божественне, значить, йому нiкуди вже прагнути в висоту.

(20) Окрiм того, якщо блаженне життя нiчого не потребуе, значить, блаженне життя досконале, i мiж блаженним i блаженнiйшим життям рiзницi немае. Невже ти маеш сумнiв, що блаженне життя е вищим благом? А якщо в ньому е вище благо, значить, е i вище блаженство.