Моральні листи до Луцилія. Том II

 – Ти правий, якщо мова йде про бiди; а якщо вiн знае, що це не бiди i единим злом вважае ганьбу, то напевно буде спокiйно спозирати небезпеки i зневажати те, що iншим страшно; бо коли не боятися бiд властиво нерозумному чи безумцю, виходить, що всякий буде тим боязкiший, нiж вiн розумнiший.

(26) «По-вашому, хоробрий сам пiдставить себе пiд удар». Анiтрохи! Вiн хоч i не боiться небезпеки, але уникае ii: обережнiсть йому властива, страх – нi. – «Що ж, нi смертi, нi ланцюгiв, нi вогню, нi iнших знарядь фортуни вiн не буде страшитися?» – Нi! Вiн знае, що все це уявнi, а не справжнi бiди, пострахи людського життя.

(27) Опиши йому полон, побоi, ланцюги, злиднi, тiло, яке змучили хвороби або насильства, – все, що тобi спаде на думку; вiн вiднесе це до числа безпричинних страхiв. Боятися таких речей повиннi боязкi. Чи, по-твоему, може бути злом те, на що нам доводиться iнколи йти зi своеi волi?

(28) Ти запитаеш, що е справжня бiда? – Пiддатися тому, що iменуеться бiдами, i вiддати iм свою свободу, заради якоi треба все перенести.

Свобода гине, якщо ти не зневажиш все, що накидае ярмо. Не було б сумнiвiв у тому, що належить хороброму, якби знали, в чому справжня хоробрiсть. Це – не зухвалiсть наперекiр розуму, не пристрасть до небезпеки, не прагнення назустрiч жахам. Хоробрiсть е умiння розрiзняти, що бiда i що нi. Вона пильно оберiгае себе, i вона ж терпляче зносить все, що мае облудний лик бiди.

(29) «Як же так? Якщо над головою хороброго мужа буде занесений меч, якщо йому будуть пронизувати одну за iншою частини тiла, якщо вiн побачить, як нутрощi вивалюються йому на колiна, якщо для того, щоб вiн сильнiше вiдчув тортури, iх будуть повторювати i пускати свiжу кров з пiдсохлих ран, ти скажеш, що вiн не боiться i не страждае?» – Страждае, звичайно; бо людських почуттiв нiяка доброчиннiсть не вiдбирае, – але не боiться i, непереможений, дивиться зверхньо на своi страждання.

Ти запитаеш, що у нього тодi на душi? Те ж, що у тих, хто намагаеться пiдбадьорити хворого друга.

(30) Бiда – це те, що шкодить; шкодить – значить робить гiрше; але страждання i бiднiсть не роблять нас гiршими, отже, це не бiди.

«Але цi вашi твердження облуднi: не завжди шкодити – значить робити гiрше. Буря i негода шкодять керманичу, але не роблять його гiршим».

(31) У стоiкiв i на це е вiдповiдь. І керманич через бурi i грози стае гiршим, тому що не може втiлити своi намiри i дотриматися напрямку; в своему мистецтвi вiн не стае гiршим, в своiй справi – стае.