Моральні листи до Луцилія. Том I

(4) Найбiльший трепет викликае у нас те, чим загрожуе чужа могутнiсть: бо така бiда приходить з великим шумом i сум’яттям. Названi мною природнi незгоди – бiднiсть i хвороби – пiдкрадаються тихо, не викликаючи жаху нi слуху, нi зору, зате у третьоi бiди пишна свита: вона приходить з мечами i смолоскипами, з кайданами i звiрами, натравлюючи iхню зграю на нашу плоть.

(5) Згадай тут же i про темницi, i про хрести, i про дибу, i про гак, i про те, як виходить через рот наскрiзь пропоровши людину паля, як розривають тiло колiсницi, що мчать у рiзнi боки, як насичують горючою смолою тунiку з горючоi тканини, – одним словом, про все, що придумала жорстокiсть.

(6) Так немае чого i дивуватися, якщо найсильнiшим е жах перед бiдою, такою багатоликою i так страшно оснащеною. Як той кат, чим бiльше вiн викладе знарядь, тим бiльшого досягне, бо один iхнiй вигляд перемагае навiть того, хто здатний витримати тортури, – так нашу душу легше всього пiдкоряе i усмиряе та загроза, якiй е що показати. Бо i решта напастей не менш важкi – я маю на увазi голод i спрагу, i гноiння в грудях, i лихоманку, яка висушуе нутрощi, – та вони прихованi, iм нiчим погрожувати здалеку, нiчого виставляти напоказ.

А тут, як у великiй вiйнi, перемагае значимiсть виду i спорядження.

(7) Тому постараемось нiкого боляче не зачiпати. Інколи нам слiд боятися народу, iнколи, якщо порядки в державi такi, що бiльшiсть справ проводиться через сенат, тих сенаторiв, що в милостi, iнколи ж – тих людей, кому на погибель народу вiддана влада над народом.

Зробити всiх цих людей друзями занадто марудна справа – досить i того, щоб вони не були тобi ворогами. Тому нiколи мудрий не буде гнiвити тих, хто при владi, – навпаки, вiн буде ухилятися вiд iхнього гнiву, як мореплавець вiд бурi.

(8) Ти, коли iхав до Сицилii, перетнув протоку. Необережний кормчий знехтував погрозами пiвденного вiтру, вiд якого стае небезпечним Сицилiйське море, що завиваеться вирами, i вирушив не до лiвого берега, а до того, поблизу якого бушуе вир Харибди. А бiльш обачливий кормчий запитае у людей, що знають цi мiсця, чи сильний приплив i чи не вiщують чогось хмари, i тримаеться подалi вiд мiсць, якi зажили дурноi слави через вири.

Так само вчинить i мудрий: небезпечного володаря вiн уникае, але перш за все намагаеться уникати його непомiтно. Одна iз запорук безпеки – в тому, щоб не стрiмко прямувати до неi вiдкрито: бо вiд чого ми тримаемося подалi, те засуджуемо.

(9) Ще слiд нам обдумати, як убезпечити себе вiд чернi.