Брама Расьомон (збірник)

– В усякому разi, щоб писати так, як ви, потрiбнi чималi зусилля. Що не кажiть, а ви – наш японський Ло Гуань-чжун.[99 - Ло Гуаньчжун – видатний китайський письменник XIV ст., автор героiчноi епопеi «Трицарство».] Ой, вибачте, я, здаеться, до того ж набалакав зайвого. – Хейкiтi знову зареготав. Його громовий регiт привернув до себе увагу одного з тих, що мився неподалiк, – слiпого на одне око, миршавого смаглявого чоловiка iз зачiскою «ооiтьо». Обернувшись до Бакiна та Хейкiтi, вiн деякий час переводив погляд з одного на iншого й потiм iз дивним виразом обличчя сплюнув собi пiд ноги.

– А ви як i ранiше захоплюетеся складанням хоку? – поцiкавився Бакiн, спритно переводячи розмову на iншу тему, хоча це зовсiм не означало, що вiн помiтив злостиву гримасу одноокого. На щастя, навiть попри бажання вiн не змiг би ii розгледiти, настiльки слабким у нього був зiр.

– Менi вельми приемна ваша увага, та мушу прямо сказати: я всього-на-всього аматор, який без усякого сорому береться за те, чого не вмiе.

Раз у раз бiгаю на рiзнi поетичнi зiбрання, а вiршi чомусь не виходять. До речi, сенсею, ви, здаеться, не маете особливоi пристрастi до складання танка й хоку?

– Просто я не вмiю цього як слiд робити. Хоча був час, коли складав вiршi.

– Ви, звiсно, жартуете!

– Нi. Але, видно, заняття це не по менi. Складаючи вiршi, я досi вiдчуваю себе слiпцем, який силкуеться пiдглянути в щiлину паркана. – Бакiн зробив наголос на словах «не по менi». Вiн аж нiяк не вважав себе нездатним компонувати танка, i якщо розумiти його слова саме так, то в них не прозвучала впевненiсть у власних силах.

Просто Бакiн здавна вiдчував своерiдне презирство до такого мистецтва. Чому? Та тому, що i танка, й хоку були занадто малi, щоб умiстити в себе його, Бакiна. Змiст будь-якого тривiрша чи п’ятивiрша, лiричного або пейзажного, хоч як би майстерно його було складено, виявлявся сумiрним тiльки з декiлькома рядками його прозового твору, не бiльше. Таке мистецтво вiн вважав мистецтвом другого сорту.

ІІІ

У тому, що Бакiн зробив наголос на словах «не по менi», якраз i висловилося його презирство. Та ба! Омiя Хейкiтi, видно, не зрозумiв цього.

– Ах, ось у чому рiч, – промовив вiн вибачливим тоном, до червоностi розтираючи тiло викрученим рушником. – А я ж бо, признатися, гадав, що така видатна людина, як ви, може з легкiстю зробити все, за що вiзьметься. Вiрно кажуть, що Небо не надiляе людину вiдразу двома скарбами.