Брама Расьомон (збірник)

– Будду спiткала така ж доля…»

Зрештою примарний старець завершив:

«Може статися, що деусу сам перетвориться на аборигена нашоi краiни. Адже все, що йшло з Китаю та Індii, стало нашим. І все, що йде iз Заходу, теж ним стане. Ми живемо в деревах. Ми живемо в дрiбних рiчечках. Ми живемо у вiтерцi, що пролiтае над трояндами. У свiтлi вечiрньоi зорi, що впало на стiну храму. Скрiзь i завжди…»

З того ж часу, як Акутагава це написав, вiдгримiла Друга свiтова вiйна, в якiй Японiя зазнала жорстокоi поразки.

Але хто вiзьметься стверджувати, що Захiд, який прийшов у Краiну сонця, що сходить, переможцем, ii пiдкорив? Скорiше, Японiя дивуе своiми успiхами Захiд…

Отож пiсля осмислення такоi тези логiчно звернути увагу ще на одну рису, що раз за разом проявляеться в життi Японii, – динамiзм руху i розвитку, – яку помiтив й Акутагава. Англiйське запозичення «дайнемiк» лиш в останнiй чвертi ХХ столiття стало популярним в Японii. Мiж тим привабливiсть феномена руху для японцiв Акутагава вловив ще в першiй його чвертi.

На пiдтвердження цiеi думки проаналiзуемо новелу «Вагонетка» («Торокко»). Читаючи цей текст японською, особливо вiдчуваеш прозорiсть i чистоту прози видатного новелiста, сприйняття якоi адекватно доступне i в перекладi украiнською. А осягнення змiсту новели дозволяе вловити дух чарiвностi динамiки руху, до того ж якщо вiн iнiцiйований тобою особисто. (У автора цих рядкiв це була перша студентська практична робота з художнього перекладу – саме «Торокко».

)

Край села будують залiзницю, i для мiсцевих хлопчикiв це, звiсно, об’ект зацiкавлення, але особливо iх вабить рух вагонеток. «На вагонетку, навантажену землею, ззаду ставали двое землекопiв. Позаяк вагонетка йшла пiд ухил, вона котилася сама, без допомоги людськоi сили. Кузов розхитувався, як од вiтру, поли курток землекопiв розвiвалися; тяглася, звиваючись, вузька колiя… Рьохей дивився на все це, i йому хотiлося стати землекопом. Або, принаймнi, хоч раз проiхатися з робiтниками на вагонетцi».

Зрештою, мрiя здiйснилася. Робiтники, якi везли кудись шпали, дозволили поштовхати вагонетку, i хлопчик рушив з ними у мандри. Вони дiловито випихали вагонетки вгору, а вниз вона мчала сама. Навколишнi краевиди, мов розчахнутi навпiл, швидко пливли перед очима, обабiч дороги були то мандариновi сади, то мiшаний лiс, то бамбуковi чагарi. Трударi виштовхали вагонетку на черговий пiдйом, – i пiд високою кручею показалася морська широчiнь.