Брама Расьомон (збірник)

Дiйсно, це сталося випадково: якось пiзно ввечерi в липнi за мiсячним календарем, коли, згiдно з давнiм звичаем, на всiх чайних будиночках вивiшують лiхтарi, Цуто йшов по галереi другого поверху, повертаючись iз вбиральнi, як раптом побачив чоловiка, що, спершись лiктями на перила, милувався мiсяцем. Бритоголового, низькорослого, худого чоловiка. При мiсячному сяйвi Цуто здалося, що чоловiк, який стояв до нього спиною, – Тiкунай, завсiдник цього дому, жартiвник, виряджений лiкарем. Проходячи повз нього, Цуто злегка смикнув його за вухо.

«Посмiюся з нього, коли вiн злякано обернеться», – подумав Цуто.

Але, побачивши обличчя чоловiка, який обернувся до нього, злякався сам. За винятком голеноi голови, вiн аж нiяк не був схожий на Тiнукая. Великий лоб, густi брови, що майже зрослися. Обличчя дуже худе, i, мабуть, через це очi здаються здоровенними. Навiть у напiвтемрявi рiзко виступае на лiвiй щоцi велика родимка. І нарештi, важке пiдборiддя. Таким було обличчя, що його побачив оторопiлий Цуто.

– Чого вам треба? – запитав бритоголовий сердито. Здавалося, вiн був злегка напiдпитку.

Цуто був не сам, я забув про це сказати, а з двома приятелями – таких у той час називали гейшами. Вони, звичайно, не залишилися байдужими, бачачи помилку Цуто. Один iз них затримався, щоб вибачитися за Цуто перед незнайомцем. А Цуто з другим приятелем поспiшно повернувся до кабiнету, де вони заходилися розважатись. Як бачите, пристрасний прихильник мистецтва – й той може сплохувати.

У бритоголового ж, який дiзнався вiд приятеля Цуто, через що сталася така прикра помилка, зразу полiпшився настрiй, i вiн весело розсмiявся. Чи треба говорити, що бритоголовий був Дзентьо?

Пiсля всього, що сталося, Цуто наказав однести бритоголовому тацю з ласощами i ще раз попросити вибачення. Той, у свою чергу, спiвчуваючи Цуто, прийшов подякувати йому. Так зав’язалась iхня дружба. Хоч я й говорю, що зав’язалася дружба, та бачилися вони тiльки на другому поверсi цього закладу й нiде бiльше не зустрiчалися.

Цуто не брав до рота спиртного, а Дзентьо, навпаки, полюбляв хильнути. Й одягався, на вiдмiну вiд Цуто, дуже вишукано. Й жiнок любив куди бiльше, нiж Цуто. Цуто говорив жартома, що невiдомо, хто з них насправдi монах. Повний, одутлий, зовнi непривабливий Цуто мiсяцями не стригся, на шиi в нього висiв амулет у виглядi крихiтного дзвiночка на срiбному ланцюжку, кiмоно вiн носив скромне, пiдперезане шматком шовковоi матерii.