Брама Расьомон (збірник)

 – А втiм, якщо хочеш, Тосiхiто нагодуе тебе донесхочу.

Зацькований пес не зразу хапае кинуту йому кiстку. Зi звичною своею незрозумiлою гримасою – чи то вiд плачу, чи то вiд смiху – гоi переводив погляд з порожньоi миски на обличчя Тосiхiто i знову на порожню миску.

– Ну що, хочеш?

Гоi мовчав.

– Ну так що ж?

Гоi мовчав. Раптом вiн вiдчув, що всi погляди спрямованi на нього. Варто йому вiдповiсти, i на нього градом посиплються насмiшки. Вiн розумiв навiть, що знущатися з нього будуть у будь-якому випадку, хоч якою буде вiдповiдь.

Вiн вагався. Мабуть, вiн переводив би очi з миски на Тосiхiто й назад без кiнця, але Тосiхiто промовив знудженим тоном:

– Якщо не хочеш, так i скажи.

І почувши це, гоi схвильовано вiдповiв:

– Та нi… Уклiнно вам дякую.

Всi, хто чув цю розмову, розсмiялися. Хтось передражнив вiдповiдь: «Та нi, уклiнно вам дякую». Високi й круглi самурайськi шапки вiдразу сколихнулися в такт вибухам реготу, нiби хвилi, над чашами та кошиками з оранжевим, жовтим, коричневим, червоним iством.

Веселiше та голоснiше за всiх реготав сам Тосiхiто.

– Ну, коли так, запрошую тебе до себе, – промовив вiн. Фiзiономiя його при цьому зморщилася, тому що смiх, який виривався назовнi, зiштовхнувся в його горлянцi з щойно випитою горiлкою. – Гаразд, так тому й бути…

– Уклiнно дякую, – повторив гоi, заiкаючись i червонiючи.

І, звiсно, всi знову зареготали. Що ж до Тосiхiто, який тiльки й намагався привернути загальну увагу, то вiн реготав iще голоснiше, нiж до цього, i плечi його тряслися вiд реготу.

Цей пiвнiчний варвар визнавав у життi лише два способи згаяти час. Перший – наливатися саке, другий – реготати.

На щастя, дуже скоро всi перестали про них говорити. Не знаю вже, в чому тут рiч. Скорiше за все, рештi компанii не сподобалося, що увагу товариства привернуто до якогось червононосого гоi. В усякому разi, тема бесiди змiнилась, а позаяк саке та закусок лишилося малувато, загальну цiкавiсть викликало повiдомлення про те, що якийсь зброеносець намагався сiсти на коня, влiзши спохвату обома ногами в одну холошу своiх мукабакi.

Тiльки гоi, видно, не чув нiчого. Мабуть, усi думки його були зайнятi двома словами: бататова каша. Перед ним стояв смажений фазан, але вiн не брав паличок. Його келих був наповнений чорним саке, але вiн до нього не приторкався. Вiн сидiв непорушно, поклавши руки на колiна, i все його обличчя, аж по саме волосся, прибите сивиною, палало наiвним рум’янцем од хвилювання, мовби у дiвки на розглядинах.