Брама Расьомон (збірник)

Через годину гоi сидiв за снiданком разом iз Тосiхiто i його тестем Арихiто. Перед ним стояв один-единий срiбний казанок, але казанок цей був по вiнця наповнений розкiшною, наче море, бататовою кашею. Гоi тiльки нещодавно бачив, як декiлька десяткiв молодих хлопцiв, вправно орудуючи тесаками, покришили один за одним усю гору бататiв, якi громадилися до самiсiнького даху. Вiн бачив, як служницi, метушливо бiгаючи туди й сюди, звалили покришенi батати в казани до останнього шматочка. Вiн бачив, зрештою, коли на матах не лишилося жодного батата, як iз казанiв попливли, звиваючись, у ясне ранкове небо стовпи гарячоi пари, насиченi запахами бататiв i виноградного сиропу.

Вiн бачив усе це своiми очима, i нiчого дивного не було в тому, що тепер, сидячи перед повним казанком i ще не доторкнувшись до нього, вiн уже почувався ситим… Вiн незграбно витер пiт з лоба.

– Тобi не доводилося попоiсти вволю бататовоi кашi, – промовив Арихiто. – Починай же, не соромся.

Вiн повернувся до хлопчикiв-слуг, i за його наказом на столi з’явилося ще декiлька срiбних казанкiв. І всi вони по вiнця були наповненi бататовою кашею. Гоi зажмурився, його червоний нiс почервонiв iще дужче, i вiн, зануривши в кашу глиняний черпак, насилу подужав половину казанка. Тосiхiто пiдсунув йому повний казанок i сказав, безжально, смiючись:

– Батько ж тобi сказав. Починай, не соромся.

Гоi зрозумiв, що справа кепська. Говорити про сором не доводилося, вiн iз самого початку бачити не мiг цiеi кашi.

Половину казанка вiн, пересилюючи себе, якось подужав. А далi виходу не було. Якщо вiн з’iсть iще хоч трохи, то все попре iз глотки назад, а якщо вiн вiдмовиться, то втратить прихильнiсть Тосiхiто й Арихiто. Гоi знову зажмурився i проковтнув приблизно третину половини, що залишалася. Бiльше вiн не мiг проковтнути жодноi краплi.

– Уклiнно дякую, – пробурмотiв вiн розгублено. – Я вже наiвся вволю… Не можу бiльше, уклiнно дякую.

У нього був жалюгiдний вигляд, на його вусах i на кiнчику носа, немовби в розпал лiта, висiли великi краплi поту.

– Ти iв iще мало, – промовив Арихiто й додав, звертаючись до слуг: – Гiсть, як видно, соромиться. Чого ж ви стоiте?

Слуги за наказом Арихiто взялися було за черпаки, щоб набрати кашi з повного казанка, та гоi, замахавши руками, нiби вiдганяючи мух, почав запобiгливо вiдмовлятися.

– Нi-нi, вже досить, – бурмотiв вiн.