Брама Расьомон (збірник)

Тому сьогоднi ми зробимо поголовний обшук команди, а також оглянемо особистi речi.

Ось що приблизно вiн нам сказав. Про випадок з годинникарем я чув уперше, але що в нас бували крадiжки, це ми знали: в одного унтер-офiцера та у двох матросiв пропали грошi.

Позаяк особистий обшук, зрозумiло, всiм довелося роздягтися догола. Добре, що був лише початок жовтня, коли здаеться, що ще лiто, – варто лише подивитись, як яскраво освiтлюе сонце буi, що гойдаються в гаванi, – i роздягатися не так уже й страшно.

Бiда лиш: у деяких iз тих, хто збирався на берег повеселитися, при обшуку знайшли в кишенях порнографiчнi листiвки, превентивнi засоби. Вони стояли червонi, розгубленi, не знали, куди дiтися. Здаеться, двох-трьох офiцери побили.

Хай там як, коли всiеi команди шiстсот душ, то для найкоротшого обшуку все-таки потрiбен час. І дивним же було це видовище, бiльш дивного не побачиш: шiстсот душ, усi голi, юрмляться, зайнявши всю верхню палубу. Тi, що з чорними обличчями та руками, – кочегари; у крадiжцi запiдозрили було iх, i тепер вони з похмурим виглядом стояли в самих трусах: хочете, мовляв, обшукувати, так шукайте де завгодно.

Поки на верхнiй палубi заварювалася ця каша, на середнiй i нижнiй палубах почали перетрясати речi. Бiля всiх люкiв розставили кадетiв, так що з верхньоi палуби вниз – нi ногою. Мене призначили робити обшук на середнiй i нижнiй палубах, i я з товаришами ходив, заглядаючи в речовi мiшки та скриньки матросiв. За весь час перебування на вiйськовому кораблi такою справою я займався вперше, i порпатися в лiжках, нишпорити по полицях, де лежали речовi мiшки, виявилося куди морочливiше, нiж я думав.

Тим часом такий собi М?кiта, теж кадет, як i я, знайшов украденi речi. І годинник, i грошi лежали в скриньцi сигнальника на iм’я Нар?сiма. Там же знайшовся ножик iз перламутровою ручкою, що пропав у стюарда.

Скомандували «розiйтись» i зараз же пiсля цього – «зiбратися сигнальникам». Решта, звичайно, були радi-радiсiнькi.

Особливо кочегари, на яких упала пiдозра, – вони почувалися просто щасливчиками. Та коли сигнальники зiбрались, виявилося, що Нарасiми серед них немае.

Я ж бо ще недосвiдченим був i нiчого цього не знав, але, як казали, на вiйськових кораблях не раз траплялося, що вкраденi речi знаходяться, а винуватець – нi. Винуватцi, звiсно, накладають на себе руки, причому в дев’яти випадках iз десяти вiшаються у вугiльному трюмi, у воду ж рiдко хто кидаеться.