Брама Расьомон (збірник)

При цих словах Кураноске вся атмосфера – атмосфера веселостi, що панувала в кiмнатi, – зникла, й одразу ii мiсце заступила серйознiсть. Можна сказати, що розмова почала повертати саме туди, куди Кураноске i прагнув. Та чи це, врештi-решт, було вже так йому приемно, iнша рiч.

Почувши цi слова, Тодзаемон, стиснувши кулаки, вдарив кiлька разiв по колiнах i перший сказав:

– Уся ця компанiя – не люди, а тварюки. Нiкого з них до справжнього самурая i близько пiдпускати не можна.

– Правильно! А стосовно Такади Гомбея, то вiн iще гiрший за тварюку.

Тюдзаемон, звiвши брови, глянув на Хорибе Яхея, мовби шукаючи в нього схвалення. Запальний Яхей, звичайно, не промовчав:

– Коли ми тодi вранцi виходили, я подумав: якби довелося з ним у цю хвилину стрiтися, мало було б плюнути йому в лице. Адже уявити собi тiльки – з’явився до нас iз своею нахабною фiзiономiею й каже: «Бажання ваше здiйснилось. Яка велика радiсть!»

– Що ж, Такада i е Такада. Але от Оямада Сьодзаемон, той дiйсно гарний, – сказав, нi до кого особливо не звертаючись, Маса Кюдайю, й тут заходилися в один голос лаяти вiдступникiв i Хара Соемон, i Онодера Дзюнай.

Навiть мовчазний Хадзама Кiхей – i той, сам нiчого не кажучи, киваючи сивою головою, погоджувався з усiма.

– Подумати тiльки, в одному й тому ж кланi й вiрнi васали, як ви, i ось такий народ. Через те ж бо всi, про самураiв уже нема чого й казати, але навiть городяни та селяни – i тi iх лають: собаки, дармоiди! Окобаясi Мокунуске-дуно минулого року зробив собi харакiрi,[81 - Харакiрi – у Японii поширений серед самураiв спосiб самогубства – розпорювання живота кинджалом.

] й ось пiшла чутка, буцiм i родичi його за змовою теж покiнчили з собою. Ну гаразд, може, воно й не так, але якщо вже дiйшло до цього, то не минути ганьби. Тим паче вашим. Тепер, коли всюди почалися цi акти помсти, не виключено, що знайдеться людина, яка вiзьме та й уб’е iх, посилаючись на те, що бути хоробрим у служiннi справедливостi – значить дiяти по-едоськи[82 - Едо – до революцii (реставрацii) Мейдзi (1867 р. ) був резиденцiею сьогуна, якому беззаперечно пiдкорялися самураi. Маеться на увазi дiяти так, як велить кодекс самурайськоi честi бусидо.] i що й ви здавна в гнiвi на них.

Дан’емон говорив палко, з таким виглядом, буцiм це не було для нього сторонньою справою. Здавалося, вiн незадоволений, що не може сам узяти на себе обов’язок убити iх.