Брама Расьомон (збірник)

Пiсля такоi передмови Ден’емон почав довго-довго викладати всякi побрехеньки про те, що сталося рiк тому, коли Кураноске влаштовував найрiзноманiтнiшi гульбища; якими важкими були йому, що прикинувся божевiльним, цi прогулянки до червоних кленiв у Такао й Атако; якими болiсними були йому, Кураноске, що не жалiв себе заради здiйснення планiв помсти, пиятики у свято квiтучоi вишнi в Сiмабарi та Гiонi.[83 - Сiмабара та Гiон – райони будинкiв розпусти в Кiото в XVII–XVIII ст.]

– Як я чув, у тi днi в Кiото навiть виспiвували пiсеньку: «Оiсi[84 - Оiсi – великий камiнь.

] не камiнь, не твердий, легкий вiн, мовби паперовий». Щоб так обдурити всiх на свiтi, потрiбне велике мистецтво. Нещодавно сам Амано Ядзаемон i той похвалив: «Оце справжня мужнiсть». І це цiлком вiрно.

– Що ви! Нiчого особливого тут немае, – силувано обiзвався Кураноске.

Його стримана вiдповiдь, очевидно, не задовольнила Ден’емона. І вiн захоплювався все дужче й дужче. Тому вiн одвернувся вiд Кураноске, до якого досi звертав свою промову, i, обернувшись до Онодери Дзюная, з яким колись довго служив у Кiото, заходився ще палкiше висловлювати свое захоплення.

Така його чисто дитяча запальнiсть була для Дзюная, що користувався в усьому iхньому гуртi репутацiею людини з великим досвiдом, смiшною i в той же час зворушливою. Вiн сам, у тон Ден’емону, в усiх подробицях розповiв, як Кураноске, маючи на метi обдурити Сайсаку, пiдiсланого домом його ворога, в убраннi монаха пробрався до Югiрi з Масуi.

Кураноске, такий серйозний чоловiк, склав навiть пiсеньку. Вона стала дуже модною. Не було будинку розпусти, де б ii не виспiвували. У нiй говорилось, як Кураноске в чорнiй рясi монаха, п’яний, крокуе по обсипаному пелюстками вишень Гiону. Тож нема нiчого дивного, що й пiсенька пiшла в хiд, i гульбища прославились. І Югiрi, й Укiхасi[85 - Югiрi й Укiхасi – куртизанки з роману Мурасакi Сiкiбу «Повiсть про Гендзi» (Х ст.

).] – всi знаменитi куртизанки в Сiмабарi та Сюмоку-матi, коли приходив Кураноске, не знали, як лiпше його зустрiти.

Кураноске слухав розповiдi Дзюная з гiркотою, буцiм у них чулося презирство. І в той же час у його пам’ятi, мовби самi собою, прокинулися спогади про колишнiй розгул. Це були навдивовижу яскравi, барвистi спогади. У них вiн знову бачив свiтло великоi свiчi, вiдчував запах ароматичноi олii, чув звуки сямiсена.