Дім, у котрому заблукав час

Минувши свою бiчну вуличку, Богдан опинився на головнiй площi мiста i… завмер бiля юрмища людей, що стояли i розгублено дивилися на мiську Ратушу з годинником, час на котрому зупинився чверть на шосту.

Схоже, сьогоднi чверть на шосту зупинилися всi годинники на Землi.

Роздiл ІІ

Свiт без часу

Натовп бiля Ратушi щiльнiшав – люди надходили й надходили – переляканi, спантеличенi, заскоченi. Трясли своiми наручними годинниками – усiма як один зупиненими, шукали бодай когось, чий годинник показав би для них час.

– Не пiдкажете, котра година? – тiльки й лунало звiдусiль.

Нiхто не мiг пiдказати. Усi годинники завмерли рiвно чверть на шосту. Час зробився на вагу золота.

– Що сталося? – друге запитання, з котрим перехожi кидалися одне до одного.

Чинна влада розводила руками. ЗМІ вичiкували. Ратуша мовчала. Нiхто не знав, що сталося.

– То що ж робити? – врештi хапалися за голову.

Нiхто не знав, що робити. Мобiльний зв’язок обвалився – так багато людей одночасно телефонували комусь, аби спитати, котра година, що мережа не витримала.

З часом обiцяли вiдновити, однак треба було щось придумати з тарифiкацiею дзвiнкiв, – без годин, хвилин, ба навiть секунд мобiльний зв’язок не мiг iснувати. Телебачення нiби випарувалося – кожен, хто у пошуках вiдповiдi хапався за пульт i вмикав телевiзор, бачив лише зернистi шиплячi екрани, iнодi знайому заставку «Вибачте, у нас технiчнi проблеми», i жодних новин, жодних екстрених повiдомлень… Інтернет пiшов туди ж – коли людство нестримним потоком ринуло до вiртуального простору, сайти та соцiальнi мережi луснули, як мильнi бульбашки. На мить постала тиша, якоi Земля не знала з часiв вимерлих динозаврiв.

А потiм усе прокинулося, завирувало – люди збивалися у натовпи, кудись бiгли, iхали та йшли, бо гуртом не так страшно, та й можна з кимось поговорити. Незабаром з’ясувалося, що iхне мiстечко не самотне у своему безчассi – те саме спiткало Киiв, Варшаву, Лiсабон, Берлiн, Лондон, Париж, навiть Нью-Йорк, Мехiко, Оттава та Сiдней не знали, котра година.

В одну мить по всьому свiту зупинилися годинники. Чверть на шосту за киiвським часом.

Здавалося, людський свiт перетворився на довжелезний пасажирський потяг, що зiйшов iз рейок, – спочатку у провалля полетiв перший вагон i потягнув за собою решту – iграшковими кубиками вони нагромаджувались один на одного, трощилися, ламалися й деформувалися, аж доки не утворили купу брухту, з котроi до неба здiймався сивий дим.