Дім, у котрому заблукав час

    Влад «Змiй» Сорд,

    воiн, поет, активний учасник Революцii Гiдностi

* * *

Все, о Люцилiю, не наше, а чуже, тiльки час – наша власнiсть. Але й цю вiчноплинну, непостiйну штуку може вiдняти у нас кожен, хто цього захоче.

    Сенека

Це розпочнеться просто завтра. Десь перед свiтанком на головнiй площi вашого мiста – ви завжди знали, що там мае статися щось страшне. Стоятиме така тиша, якоi не було вiд часiв сотворення свiту. Горiтиме лiхтар навпроти зачиненоi крамницi товарiв широкого вжитку.

Вiтер знiчев’я ганятиме уздовж хiдника зiжмаканий аркуш паперу – здаеться, зiрване зi стовпа оголошення, – утiм, для тiтки-двiрнички, котра заступить на змiну за якихось пiвгодини, його змiст не матиме жодного значення. Пiд лавкою бiля входу у сквер спатиме безпритульний пес (двiрничка прожене його мiтлою, потiм пожалiе, прикличе i погодуе). Зрiдка вулицею пролетить поодинока автiвка (запiзнiле таксi або ж мiлiцейський «бобик» – так, iнодi вони теж не сплять). А от людей не видно. Зараз не час для людей.

На мiськiй Ратушi, як завжди, гучно й урочисто забамкае великий годинник. Гляньте на циферблат i запам’ятайте час. Добре запам’ятайте, бiльше ви його не побачите. Тому що мине ще трохи хвилин, i годинниковi стрiлки раптом здригнуться i якось приречено й нерухомо застигнуть (чого, погодьтеся, з вашою мiською Ратушею досi не траплялося). Скажiмо, десь чверть на шосту. Запам’ятали?

А так бiльше нiчого не станеться на головнiй площi вашого мiста.

Поки що.

Роздiл І

Чверть на шосту

Вночi йому знову снилися жахiття. Марилося, нiби вiн зробився дрiбною пiщинкою й потрапив досередини велетенського годинника – помiж гвинтiв, колiщат, пружин, балансирiв зi староi потемнiлоi мiдi. Годинниковий механiзм рухався, вiн збирався розчавити пiщинку, стерти ii на порох, аби не заважала рахувати час. Пiщинка ж перестрибувала з однiеi шестерiнки на iншу, намагалась утримати рiвновагу на краечку, як цирковий канатоходець, переховувалася, втiкала.

Та з годинниковоi пастки вибратися було нiяк. Попалася. Мiцно затиснувши ii мiж зубцями двох зустрiчних колiщат, механiзм зупинився i з тяжким скреготом та натужним зiтханням завмер. Тодi пiщинка прокинулася.

Оце наснилося… Богдан розплющив очi, переконуючись, що нiяка вiн не пiщинка, та й заснув не всерединi гiгантського годинника, а в своему лiжку (точнiше, на старому розкладеному диванi у найманiй квартирцi в середмiстi).