Дім, у котрому заблукав час

А яке свято без годинникового циферблата, стрiлки якого урочисто наближаються до опiвночi, тим самим роздiляючи людський час на рiк минулий та рiк прийдешнiй? Не було цьогорiч подарункiв, келихiв iз шампанським, ялинкових прикрас, знижок та розпродажiв – багато людей навiть з полегшенням зiтхнули, iм нiколи не подобалась уся ця вимушена метушня. Богдан теж цього не любив, новорiчнi свята нагадували йому про Алiсу. Зiтхнув на повнi груди. Нiякого Нового року, просто зима. Саме час прогулятися мiстом. Хоча нi, час на роботу.

Цього разу вiн не запiзниться.

Офiсна будiвля, в котрiй розташувалося бюро перекладiв укупi з «агенцiею мандрiв», зустрiла його тишею й запустiнням. Дверi та вiкна прочиненi, лiфт безпомiчно закляк, кабiнетами гуляють протяги уперемiш iз зiв’ялим листям та порожнiми фiрмовими бланками. Усе на мiсцях, проте жодноi живоi душi, як на однiй iз тих апокалiптичних картинок з колись популярних iнтернет-добiрок про покинутi людьми мiсцини. Апокалiпсис настав? Богдан озирнувся на своi слiди – нiби невеличкi острiвцi посеред безмежного океану пилюки.

Давно ж тут не було людей! Увiйшов до свого колишнього кабiнету, навiщось замкнув за собою склянi дверi, прочинив вiкно, впускаючи снiг.

Його велике темно-шоколадне крiсло теж укрите товстим шаром пилу, а посерединi пилу – нi, цього не може бути! – вiдбитки чиiхось стегон та сiдниць, нижню шухлядку вивернуто, Мириноi фотографii немае. Хтось приходив сюди по неi. Сiдав у його крiсло. Нишпорив у його речах. Хтось забрав у нього й цю маленьку згадку про Миру.

Богдан гепнувся у запилюжене крiсло й утомлено заплющив очi. А хто сказав, що вона тут узагалi була? Може, вiн нiколи й не мав фотокартки усмiхненоi рудокосоi дiвчини, забраноi у срiблясту рамку? Може, вiн нiколи тут i не працював?

– Турист – це непiдвладна здоровому глузду iстота! – Доглянута сорокарiчна жiнка з холодними синiми очима та типовим австрiйським iм’ям Ірма – iхня перекладачка нiмецькоi – процокала височенними пiдборами до вiкна i зачинила кватирку. – От iздили ми з групою в тур по Нiмеччинi.

Так один такий Schei?kerl,[4 - Виродок (нiм.).] перепрошую за брудне слово, який ще в дорозi встиг усiм стати впоперек горла своiми безглуздими витiвками, потай витягнув прапорець зi свастикою i робив селфi з ним бiля Denkmal f?r die ermordeten Juden Europas.[5 - Меморiал пам’ятi убитим евреям Європи, вiдкритий 2005 року в центрi Берлiна мiж Бранденбурзькими воротами та елементами бункера колишнього керiвництва нацистськоi Нiмеччини.